Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Дем'яносова М.В., Кафідової О.В.,

Касьяна О.П., Попович О.В.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Севастопольського філіалу ПАТ Банк "Фінанси та Кредит" про стягнення банківського вкладу та відшкодування шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 30 серпня 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 03 листопада 2011 року,

у квітні 2010 р. ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до Севастопольської філії Публічного акціонерного товариства Банк «Фінанси та Кредит» (далі - Банк), в якому просив визнати незаконною відмову відповідача від 18 листопада 2008 року щодо видачі з депозитного рахунку грошової суми; відшкодувати збитки у вигляді процентів за користування його грошовими коштами у розмірі 14 666 грн. 68 коп.; стягнути з Банку три відсотки річних у сумі 1 329 грн. 54 коп., а також 10 804 грн. 34 коп. втрат від інфляційного знецінення грошових коштів, посилаючись на те, що 11 березня 2008 року між сторонами було укладено договір строкового банківського вкладу №20161 на суму 412 794 грн. 68 коп. строком до 16 березня 2009 року (далі - Договір), яким було передбачено право ОСОБА_3 на зняття грошових коштів, проте на його письмове повідомлення про необхідність зняття грошових коштів з депозитного рахунку в сумі 110 794 грн. 68 коп. Банк відмовив з посиланням на Постанову НБУ №319 від 11 жовтня 2008 року (v0319500-08) «Щодо додаткових заходів відносно діяльності банків».

Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 30 серпня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Севастополя від 03 листопада 2011 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що Банк виконав належним чином зобов'язання та повернув грошові кошти отримані від ОСОБА_3 за договором банківського строкового вкладу у національній валюті № 20161 від 11 березня 2008 року, тому не має підстав для настання правових наслідків визначених ст. 611 ЦК України.

Апеляційний суд залишаючи рішення суду першої інстанції погодився з доводом позивача про те, що відмовляючи в видачі грошових коштів до закінчення строку дії договору, Банком порушені умови Договору, однак, це не призвело до заподіяння збитків позивачу.

Проте, з таким висновком судів погодитися не можна.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах і в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу, як зазначено у статті 1060 ЦК України, укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

За змістом статей 1074, 1075 ЦК України договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта у будь - який час. Обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Установлено, що ВАТ Банк «Фінанси та Кредит» в особі відділення №3 на підставі договору про банківський строковий вклад у національній валюті № 20161 від 11 березня 2008 року прийняв від ОСОБА_3 грошові кошти в національній валюті у сумі 412 794 грн. 68 коп. на строк до 16 березня 2009 року, зі сплатою 11,50 відсотків річних.

11 березня 2008 року між сторонами укладена додаткова угода до договору про банківський строковий вклад у національній валюті, за умовами якої банк протягом строку, визначеного п.1.1 договору щомісячно не пізніше дати виплати здійснює виплату нарахованих за вкладом процентів шляхом перерахування суми процентів на картковий поточний рахунок клієнта.

Відповідно до п. 2.4.2. клієнт на протязі дії Договору має право знімати грошові кошти у будь-якій сумі, але не менше 2 500 грн. за один раз (а.с. 6).

Судом не надано оцінки й тому, що посилання позивача на те, що постанова Правління НБУ від 11 жовтня 2008 року № 319 (v0319500-08) «Про додаткові заходи щодо діяльності банків», не пройшла державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України відповідно до ст. 56 Закону України «Про Національний банк України», п. 2 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» (493/92) від 3 жовтня 1992 року № 493/92, п.п. 4, 6 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 (731-92-п) ) та втратила чинність на підставі постанови НБУ від 4 грудня 2008 року № 413 (v0413500-08) .

Вирішуючи спір, суд у порушення статей 213, 214 ЦПК України на вказане уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Крім того, відповідно до ст. 95 Цивільно-процесуального кодексу України філія є відокремленим підрозділом юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Згідно ч. 3 ст. 95 ЦК України філія та представництво не є юридичними особами.

За положеннями ч. 2 ст. 30 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Установлено, що ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Севастопольської філії відкритого акціонерного товариства Банку «Фінанси та кредит» (а.с.1).

Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи й залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки порушення норм процессуального права судами обох інстанцій унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи згідно з п. 2 ст. 338 ЦПК України судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 30 серпня 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 03 листопада 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.