Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Дем'яносова М.В., Кафідової О.В.,

Касьяна О.П., Попович О.В.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Миколаївської районної державної адміністрації Миколаївської області, садівничого товариства "Янтар", ОСОБА_4, третя особа - відділ Держкомзему в Миколаївському районі, про визнання недійсним державного акту про право власності на землю та скасування його державної реєстрації, визнання недійсними розпорядження районної державної адміністрації, рішень правління та загальних зборів товариства за касаційною скаргою ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 21 червня 2011 року,

У червні 2007 року прокурор Миколаївського району Миколаївської області, який діє в інтересах ОСОБА_3, звернувся до Миколаївської районної державної адміністрації, СТ "Янтар", ОСОБА_4 про визнання державного акту на право власності на земельну ділянку недійсним. Вимоги обґрунтовував тим, що ОСОБА_3 після смерті своєї матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, успадкувала всі належні їй права, у тому числі і право на земельну ділянку НОМЕР_1 площею 0,06 га, яка знаходиться у СТ "Янтар", на яку в подальшому отримала державний акт на право власності на земельну ділянку від 2 серпня 2005 року. Однак, згодом з'ясувалось, що на цю ж земельну ділянку 12 липня 2006 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку на ім'я ОСОБА_4

У процесі розгляду справи ОСОБА_3 доповнила свої позовні вимоги та просила визнати недійсними розпорядження Миколаївської райдержадміністрації від 18 квітня 2006 року № 133-р на підставі якого ОСОБА_4 видано державний акт про право власності на землю, рішення загальних зборів СТ "Янтар" від 24 квітня 2005 року про конфіскацію земельної ділянки, належної її матері, а також рішення правління СТ "Янтар" від 4 серпня 2005 року про виділення спірної земельної ділянки ОСОБА_4

25 жовтня 2010 року прокурор Миколаївського району Миколаївської області відмовився від поданої ним заяви, а ОСОБА_3 підтримала заявлені позовні вимоги та просила їх задовольнити у повному обсязі.

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 20 грудня 2010 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним рішення зборів членів СТ "Янтар" від 24 травня 2005 року в частині конфіскації земельної ділянки НОМЕР_1, яка належала ОСОБА_7 У задоволенні позову про скасування рішення правління СТ "Янтар" № 76 від 04 серпня 2005 року про переоформлення земельної ділянки НОМЕР_1 на ОСОБА_4 та визнання державного акту на право власності на землю, виданого на її ім'я, недійсним відмовлено.

Додатковим рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 22 березня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_3 про скасування розпорядження Миколаївської районної державної адміністрації від 18 квітня 2006 року № 133-р відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави 8 грн. 50 коп. у рахунок оплати державного мита та 37 грн. у рахунок оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 21 червня 2011 року рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 20 грудня 2010 року та додаткове рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 22 березня 2011 року скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 і ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову. Визнано незаконним рішення правління СТ "Янтар" від 04 серпня 2005 року № 76 про передачу земельної ділянки НОМЕР_1 площею 0,06 га у володіння ОСОБА_4 Визнано недійсним розпорядження Миколаївської районної державної адміністрації від 18 квітня 2006 року № 133-р в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку в СТ "Янтар" для ведення садівництва площею 0,12 га на ім'я ОСОБА_4 Зобов'язано Миколаївську районну державну адміністрацію внести зміни до розпорядження № 133-р від 18 квітня 2006 року про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку в СТ "Янтар" для ведення садівництва на ім'я ОСОБА_4, виключивши із загальної площі 0,12 га, що виділена їй у власність, земельну ділянку площею 0,06 га. Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_4 12 липня 2006 року для ведення садівництва на підставі розпорядження Миколаївської районної державної адміністрації від 18 квітня 2006 року № 133-р, площею 0, 1154 га, що розташована в СТ "Янтар" в межах території Надбузької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього ж суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3 та визнаючи недійсним рішення зборів членів СТ "Янтар" від 24 травня 2005 року в частині конфіскації земельної ділянки НОМЕР_1, яка належала ОСОБА_7, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що зазначена земельна ділянка була конфіскована незаконно.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього ж суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 і ухвалюючи в цій частині рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що в силу положень Земельного кодексу України (1990) (561-12) та Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 "Про приватизацію земельних ділянок" (15-92) право власності на земельні ділянки виникало після прийняття місцевою радою рішення про передачу земельних ділянок у власність з подальшою видачею державного акта. ОСОБА_7, хоча і не отримала державний акт на право власності на земельну ділянку, проте вона була її власником на підставі рішення виконкому Надбузької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області від 24 грудня 1997 року № 72. За умовами статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини. Оскільки спірна земельна ділянка входить до складу спадщини, то передача її згодом у власність іншій особі є незаконною. Юридичне оформлення членства ОСОБА_3 у СТ "Янтар" відсутнє, оскільки рішення стосовно її членства у товаристві ні правлінням ні загальними зборами СТ "Янтар" не приймалося, чим порушено її права та законні інтереси. Однак, з урахуванням вимог чинного законодавства та Статуту СТ "Янтар", підстави для відмови у прийнятті ОСОБА_3 в члени товариства відсутні, а тому позивачка мала законне право вважати, що процедура її прийняття до членів товариства була дотримана, а її права не порушені.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Установлено, що ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, з 1994 року була членом СТ "Янтар".

Рішенням виконкому Надбузької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області від 24 грудня 1997 року № 72 "Про передачу земельних ділянок у приватну власність громадянам України" ОСОБА_7, як члену СТ "Янтар", передано у власність безкоштовно земельну ділянку для садівництва площею 0,06 га (а.с. 114).

Згідно статті 1 ЗК України (1990 року) земельні відносини в Україні регулюються цим Кодексом (561-12) та іншими законодавства України і Республіки Крим, що видаються відповідного до нього.

Частиною третьою статті 6 ЗК України (1990 року) передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безоплатно.

Право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, відповідно до пункту 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 "Про приватизацію земельних ділянок" (15-92) , посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Проте, моментом виникнення права власності на землю, відповідно до статті 22 ЗК України (1990 року), є встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право, зокрема право власності на землю посвідчується державним актом (стаття 23 ЗК України (1990 року)).

Судом, у порушення норм матеріального права, на вказану норму закону уваги не звернуто, у зв'язку з чим не встановлено момент виникнення права власності на землю.

Пунктом 1 розділу Х Перехідних положень ЗК України (2001 року) (2768-14) передбачено, що рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу (2768-14) , підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу (2768-14) . Установлено, що рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15-92 "Про приватизацію земельних ділянок" (15-92) , є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

Однак, прикінцеві та перехідні положення актів цивільного законодавства вказують, яким чином регулюються відносини, які виникли до набрання чинності цими актами.

Вирішуючи спір, судом не взято до уваги, що норма передбачена пунктом 1 розділу Х Перехідних положень ЗК України (2001 року) (2768-14) , охоплює невирішені питання по виконанню рішень про надання в користування земельних ділянок і ці питання підлягають розгляду, вирішенню та реалізації органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції у порядку та з дотриманням вимог нового Земельного кодексу (2768-14) , розділом IV якого визначено підстави і порядок набуття і реалізації права на землю.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Отже, до складу спадщини входять лише ті права та обов'язки, носієм яких за життя був сам спадкодавець і які належали йому на законних підставах Не набуття права власності на річ спадкодавцем не дає підстав для виникнення такого права у спадкоємців останнього.

Установлено, що ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Вирішуючи спір суд залишив поза увагою те, що за життя ОСОБА_7 не реалізувала свого права на оформлення згідно із законом права власності на земельну ділянку, що виключає можливість спадкування такого права спадкоємцями.

Для створення юридичної особи її учасники розробляють установчі документи, якими є затверджений учасниками статут або засновницький договір між учасниками (частини перша, друга статті 87 ЦК України).

Товариство діє на підставі статуту та законів України.

Установлено, що спірна земельна ділянка знаходиться на території Миколаївського району селища Надбузьке загальною площею 6,6 га і виділена у постійне користування СТ "Янтар" на підставі рішення виконкому Миколаївської обласної ради від 11 квітня 1959 року та рішень Надбузької сільської Ради Миколаївського району Миколаївської області від 22 вересня 1992 року № 61, від 24 березня 1994 року № 27 та від 20 вересня 1994 року № 8.

В силу пункту 3.2 статуту СТ "Янтар", затвердженого рішенням загальних зборів членів садівничого товариства згідно протоколу № 2 від 24 квітня 2005 року і 12 серпня 2005 року проведено його державну реєстрацію, у випадку смерті члена садівничого товариства зберігається перевага на вступ у товариство одному із спадкоємців сім'ї на підставі рішення правління і затвердження його загальними зборами (зборами уповноважених) членів товариства. Прийом громадян у члени товариства проводиться за письмовою заявою вступаючого правлінням товариства та документу підтверджуючого право його власності на садовий будинок або земельну ділянку.

Отже, набуття членства у товаристві пов'язується із визначеними статутом підставами.

Судом не звернуто уваги, що ні ОСОБА_3 ні СТ "Янтар" не вчинено для членства у садівничому товаристві жодних дій передбачених статутом.

Крім того, підставами для визнання незаконним та скасування рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування є невідповідність їх вимогам закону або порушення рішенням норм закону, а також дотримання порядку прийняття такого рішення.

Вирішуючи спір про визнання недійсним рішення правління СТ "Янтар" від 4 серпня 2005 року № 76 про передачу земельної ділянки НОМЕР_1 площею 0,06 га у володіння ОСОБА_4 та розпорядження Миколаївської районної державної адміністрації від 18 квітня 2006 року № 133-р в частині затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту на право власності на земельну ділянку в СТ "Янтар" для ведення садівництва площею 0,12 га на ім'я ОСОБА_4, суд не з'ясував законність прийняття такого рішення, а також дотримання порядку його прийняття, за законодавством, яке діяло на час його ухвалення.

Отже, суд у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України у повному обсязі не з'ясував обставини справи, не дослідив всі докази та не надав їм оцінки.

З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 316 ЦПК України, у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, не навів в рішенні конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення спору, рішення суду першої інстанції та рішення суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 21 червня 2011 року, рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 20 грудня 2010 року та додаткове рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 22 березня 2011 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.