Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого: Кузнєцова В.О.,

суддів: Ізмайлової Т.Л.,

Кадєтової О.В.,

Мостової Г.І.,

Наумчука М.І.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по аліментах та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 7 червня 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 жовтня 2011 року,

У травні 2011 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по аліментах та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 7 червня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 жовтня 2011 року, в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості по аліментах та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень в частині відмови в задоволенні позову про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, із ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 17 березня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2010 року, позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_6 в розмірі 1 000 грн. щомісячно починаючи з 22 червня 2009 року до 30 червня 2011 року включно.

Виконавчий лист про стягнення аліментів було отримано позивачем 9 грудня 2010 року.

На підставі заяви позивача від 27 січня 2011 року державним виконавцем відділу ДВС Оболонського РУЮ у м. Києві 1 лютого 2011 року було відкрито виконавче провадження за виконавчим листом № 2-218, виданим Оболонським районним судом м. Києва від 9 грудня 2010 року про стягнення з відповідача аліментів на користь позивача.

Відповідно до розрахунку заборгованості державного виконавця ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві від 12 травня 2011 року заборгованість відповідача по аліментах за період з 22 червня 2009 року до 30 червня 2010 року становить 13 000 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що вина відповідача у виникненні заборгованості по аліментах не доведена, оскільки заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, а саме: про наявність виконавчого провадження останній довідався у травні-червні 2011 року, а після отримання 1 червня 2011 року копії постанови про відкриття виконавчого провадження, відповідач почав сплачувати аліменти (заборгованість).

Проте з такими висновками повністю погодитися не можна.

Відповідно до ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Таким чином, виходячи зі змісту ст. 196 СК України, суд відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України повинен встановити факт заборгованості по аліментах й наявність чи відсутність вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, у її виникненні та залежно від цього вирішити питання про наявність чи відсутність у одержувача права на стягнення неустойки.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що у випадку визначення рішенням суду розміру аліментів у твердій сумі право одержувача аліментів на стягнення неустойки не пов'язується з повідомленням державним виконавцем відповідача про суму заборгованості, оскільки відповідачу як учаснику судового процесу був відомий як розмір аліментів, що підлягає сплаті, так і початок виконання обов'язку по сплаті аліментів після набрання рішенням законної сили.

Враховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли до помилкового висновку про відмову у задоволенні позову про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів та не з'ясували причин з яких утворилась заборгованість відповідача.

У зв'язку з чим ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню в частині відмови в задоволенні позову про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів з направленням справи на новий розгляд у вказаній частині до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

В іншій частині рішення судів не оскаржувались.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 7 червня 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 жовтня 2011 року в частині відмови в задоволенні позову про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті рішення Оболонського районного суду м. Києва від 7 червня 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 жовтня 2011 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.