6-12014св12 Про стягнення матеріальної та моральної шкоди - 23.05.2012 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Луганської області від 22 лютого 2012 року,

У квітні 2011 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом у якому просили стягнути у солідарному порядку з ОСОБА_8, ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 13 579 грн. 69 коп. в рахунок відшкодування вартості ремонту його автомобіля ZAZ DAEWOO, реєстраційний номер НОМЕР_1, 3 000 грн. моральної шкоди та 752 грн. 81 коп. судових витрат, на користь ОСОБА_7 336 грн. 89 коп. втраченого у зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою заробітку, 3 000 грн. моральної шкоди та 34 грн. судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтували тим, що 22 червня 2010 року на перехресті вулиць Гагаріна та Леніна у м. Алчевську з вини неповнолітнього ОСОБА_8., який без права на управління транспортним засобом керував автомобілем АЗЛК, модель 412, реєстраційний номер НОМЕР_2, що належить ОСОБА_9, сталася дорожньо-транспортна пригода у якій було пошкоджено автомобіль ОСОБА_6 ZAZ DAEWOO, реєстраційний номер НОМЕР_1, та завдано тілесних ушкоджень ОСОБА_7, яка їхала в його автомобілі, внаслідок чого остання була змушена тривалий час лікуватися та втратила частину заробітної плати у зв'язку з тим, що лікарняний листок їй було оплачено в розмірі 60 % від розміру заробітної плати, тому просили задовольнити позов.

Рішенням Алчевського міського суду Луганської області від 11 листопада 2011 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 13 579 грн. 69 коп. та на користь ОСОБА_7 336 грн. 96 коп. матеріальної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 1 500 грн. та на користь ОСОБА_7 3 000 грн. моральної шкоди.

Вирішено питання про відшкодування судових витрат.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 22 лютого 2012 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 матеріальної шкоди в розмірі 13 579 грн. 69 коп., на користь ОСОБА_7 матеріальної шкоди в розмірі 336 грн. 96 коп., судових витрат на користь ОСОБА_6 в розмірі 435 грн. 40 коп., судових витрат на користь ОСОБА_7 в розмірі 17 грн. скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення Алчевського міського суду Луганської області від 11 листопада 2011 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 22 червня 2010 року ОСОБА_8, керуючи автомобілем АЗЛК - 412 державний номер НОМЕР_2, не маючи права на керування транспортним засобом, не надав перевагу в русі транспортному засобу ZAZ DAEWOO, реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_6, який рухався по головній дорозі, в результаті чого допустив зіткнення транспортних засобів. Автомобілям було завдано технічні ушкодження, а ОСОБА_7, яка знаходилась в автомобілі ОСОБА_6, отримала тілесні ушкодження, з якими знаходилась на лікуванні.

Постановою Алчевського МВ УМВС України від 3 серпня 2010 року відносно водія автомобіля ОСОБА_8 відмовлено у порушенні кримінальної справи за ознаками ст. 286 КК України за відсутністю складу злочину.

Відповідно до постанови судді Алчевського міського суду від 16 липня 2010 року ОСОБА_8 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП за порушення п. 16.11 ПДР України.

Згідно довідки ВРЕР м. Алчевська автомобіль АЗЛК - 412, державний номер НОМЕР_2, зареєстрований за ОСОБА_9

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про стягнення з ОСОБА_9 матеріальної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що він, як власник джерела підвищеної небезпеки, несе майнову відповідальність за заподіяння матеріальної шкоди належним йому транспортним засобом.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення міського суду стосовно задоволення позовних вимог до ОСОБА_9 виходив з того, що вина останнього у настанні дорожньо-транспортної пригоди відсутня, крім того автомобілем ОСОБА_9 на підставі довіреності від 10 вересня 2009 року володів і розпоряджався ОСОБА_11.

Такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій є передчасними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до вимог ст. 1180 ЦК України шкода, завдана неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності, відшкодовується цією особою самостійно на загальних підставах. У разі відсутності у неповнолітньої особи, яка набула повної цивільної дієздатності, майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони дали згоду на набуття нею повної цивільної дієздатності і не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду припиняється з досягненням особою, яка завдала шкоди, повноліття.

З наявної в матеріалах справи копії довіреності від 10 вересня 2009 року (а.с. 87) вбачається, що ОСОБА_9 уповноважив громадянина Грузії ОСОБА_11 на дії пов'язані з продажем належного йому автомобіля АЗЛК, модель 412, реєстраційний номер НОМЕР_2, з правом керування, передоручення, тимчасового виїзду за кордон з додержанням порядку встановленого чинним законодавством (фактично автомобіль було передано у власність).

22 червня 2010 року зазначеним автомобілем керував ОСОБА_8, але хто передав йому право на управління ОСОБА_9, ОСОБА_11 чи інша особа судами не встановлено.

Крім того, з наявної в матеріалах справи копії довіреності від 6 липня 2010 року, виданої після виникнення зазначеної дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 131), вбачається, що ОСОБА_9 уповноважив ОСОБА_13, яка є матір'ю неповнолітнього ОСОБА_8, розпоряджатися належним йому автомобілем АЗЛК, модель 412, реєстраційний номер НОМЕР_2.

Інших документів, які надають право на володіння чи розпоряджання власністю ОСОБА_9 матеріали справи не містять.

Суди, відповідно до вимог ст. 1187 ЦК України, з відповідальною особою не визначилися, хто передав автомобіль АЗЛК, модель 412, реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_9, ОСОБА_11, якому він фактично був переданий у власність, ОСОБА_13., чи ОСОБА_8 за власної ініціативи управляв зазначеним автомобілем, не з'ясували та не застосували норми ст. 1180 ЦК України у разі доведеності його вини.

Таким чином суди у порушення вимог ст. ст. 10, 11 ЦПК України у повній мірі не перевірили доводи позивачів та заперечення відповідачів, що призвело до ухвалення помилкових судових рішень.

За таких обставин, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Алчевського міського суду Луганської області від 11 листопада 2011 року та рішення апеляційного суду Луганської області від 22 лютого 2012 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.