6-5913св12 Про визнання права власності на частину житлового будинку - 23.05.2012 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання права власності на частину житлового будинку, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 30 червня 2010 року,

У січні 2010 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання його таким, що втратив право користування будинком АДРЕСА_1.

Ухвалою Ставищенського районного суду Київської області від 22 лютого 2010 року провадження у справі в частині вимог за вказаним позовом закрито у зв'язку з відмовою ОСОБА_4 від позову.

ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання права власності на частину житлового будинку, посилаючись на те, що на підставі свідоцтва на право власності на житловий будинок, виданого 5 лютого 1991 року, вищевказаний спірний житловий будинок належить колгоспному двору, головою якого була ОСОБА_4 Членами колгоспного двору, а отже і

особами, які в силу Закону України «Про власність» та ЦК УРСР (1540-06) на 15 квітня 1991 року набули право власності цього договору в рівних частках є ОСОБА_4, він, ОСОБА_9 (нині покійний син відповідача), ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 Він проживав у вказаному будинку до 26 січня 2008 року.

З урахуванням викладеного, просив суд визнати за ним право власності на 1/7 частину вищевказаного житлового будинку вартістю 14 532 грн. 71 коп., загальною площею 71,3 кв.м, жилою площею 57,5 кв.м.

Рішенням Ставищенського районного суду Київської області від 5 березня 2010 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/7 частину житлового будинку АДРЕСА_1, загальною площею 71,3 кв.м, жилою площею 57,5 кв.м, вартістю 14 532 грн. 71 коп.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 30 червня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду України від 28 грудня 2011 року на підставі п. 2 розд. XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (2453-17) , який відповідно до Закону України від 20 жовтня № 3932-VI (3932-17) «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України» набрав чинності 13 листопада 2011 року, справу передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд першої інстанції задовольняючи позов, виходив з того, що позивач проживав у колгоспному дворі з ОСОБА_4, а тому набув право власності на частину спірного майна.

Апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову послався на

норми СК України, та виходив з того, що позивач є лише співмешканцем спірного житлового будинку і мав право лише користуватися цим спірним житловим будинком.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна з таких підстав.

Згідно п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 (v0020700-95) (із подальшими змінами) «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

Судом першої інстанції установлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого 5 лютого 1991 року виконавчим комітетом Винарівської сільської ради Ставищенського району Київської області на підставі рішення виконкому Ставищенської районної ради № 105 від 26 липня 1988 року та зареєстрованого в Білоцерківському МБТІ 5 лютого 1991 року за реєстровим № 96 в реєстровій книзі № 1, житловий будинок АДРЕСА_1, належить колгоспному двору, головою якого була ОСОБА_4, що підтверджується копією указаного свідоцтва (а.с. 7).

Зі змісту указаного свідоцтва убачається, що право власності на спірний будинок визнано не за однією ОСОБА_4, а за колгоспним двором в цілому, головою якого була остання, при цьому в свідоцтві не перераховані всі члени двору та не визначені їх частки.

Судом першої інстанції також установлено, що ОСОБА_3 перебував з ОСОБА_4 у цивільному шлюбі з 1979 року до 26 січня 2008 року. Від цивільного шлюбу вони мають трьох спільних дітей: ОСОБА_6, 1980 року народження, ОСОБА_7, 1982 року народження та ОСОБА_8, 1983 року народження.

До указаного цивільного шлюбу у ОСОБА_4 було ще двоє дітей: ОСОБА_5, 1974 року народження та ОСОБА_9, 1967 року народження.

Житловий будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_4 почала будувати сама у 1977 році. На час, коли вони з ОСОБА_3 почали проживати разом (з 1979 року), будинок був уже зведений. Господарські будівлі (хлів та погріб) ОСОБА_4 та ОСОБА_3 будували разом в період цивільного шлюбу.

Станом на 15 квітня 1991 року у вказаному будинку проживали ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їх діти - ОСОБА_6, 1980 року народження, ОСОБА_7, 1982 року народження, ОСОБА_8, 1983 року народження, ОСОБА_5, 1974 року народження та ОСОБА_9, 1967 року народження.

ОСОБА_9 помер 28 червня 2001 року. Він був неодружений, у нього не було дітей. Після його смерті ОСОБА_4, як спадкоємиця за законом, прийняла спадщину у відповідності із ч. 1 ст. 529, п. 1 ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР.

Земельна ділянка на якій розташований спірний земельний будинок не приватизована.

Вартість указаного житлового будинку становить відповідно до технічного паспорту 101 729 грн., загальна площа 71,3 кв.м, жила площа 57,5 кв.м, що підтверджується копією паспорта (а.с. 38-39).

Згідно ст. 120 ЦК УРСР колгоспний двір - це сімейно-трудове об'єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і для сімейних потреб. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 цього Кодексу розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Колгоспний двір був припинений 15 квітня 1991 року, коли відповідно до постанови верховної Ради Української РСР № 885-XII був введений в дію Закон України «Про власність» (885-12) .

Судом першої інстанції також установлено та це вбачається з матеріалів справи, що відповідно до виписок з по господарських книг Винарівської сільської ради за 1980-1982, 1983-1985, 1986-1990, 1991-1995 року (а.с. 18-21) та свідоцтва про право власності на житловий будинок (а.с.7) житловий будинок АДРЕСА_1 відносився до майна колгоспного двору, головою якого була ОСОБА_4, а членами були ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Виходячи із наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції, задовольняючи позов, дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 набули право власності на будинок АДРЕСА_1, як члени колгоспного двору, в рівних частках відповідно до ст.ст. 120, 123 ЦК УРСР.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, не звернув увагу на те, що позивач звертаючись до суду із позовом про визнання права власності на частину житлового будинку, посилався на те, що він набув права на частину спірного майна бувшого колгоспного двору, а не спільного майна подружжя.

Суд касаційної інстанції, відповідно до статті 339 ЦПК України, встановивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ч. 3 ст. 336, ст. 339, ч. 4 ст. 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Київської області від 30 червня 2010 року скасувати та залишити в силі рішення Ставищенського районного суду Київської області від 5 березня 2010 року.