Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Хопти С.Ф.,

Червинської М.Є., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності на нерухоме майно за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2011 року,

У липні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що з 1976 року по 2007 рік знаходився у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_4 Під час шлюбу 6 травня 2003 року придбано незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1, який зареєстровано за відповідачкою. На протязі 2003-2004 років за спільні кошти ними добудовано цей будинок. Вважав, що після розірвання шлюбу він має право на Ѕ частину спірного будинку та на Ѕ частину земельної ділянки, на якій знаходиться зазначений будинок, проте відповідачка такого його права не визнає. У зв'язку із цим позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати за ним право власності на Ѕ частину будинку по пров. Конюхова у м. Дніпропетровську та на Ѕ частину земельної ділянки за цією адресою.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 9 червня 2011 року позов задоволено: поділено спільне майно подружжя, виділивши ОСОБА_3 Ѕ частину земельної ділянки та Ѕ частину будинку АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину вищезазначеного житлового будинку та на Ѕ частину земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, яка згідно державного акту про право власності на земельну ділянку належить ОСОБА_4 Припинено право власності та скасовано державну реєстрацію ОСОБА_4 на 1/2 частину земельної ділянки та на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 1 лютого 1976 року по 10 червня 2009 року. Під час шлюбу ОСОБА_4 придбано незавершений будівництвом житловий будинок, готовністю 57%, який у подальшому було добудовано. Також під час шлюбу відповідачкою приватизовано земельну ділянку. На підставі ч. 1 ст. 60, ч. 1 ст. 70 СК України спірне нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя, яке підлягає розподілу між ними, у зв'язку із чим позивач має право на половину спільного майна подружжя.

Скасовуючи рішення суду та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що відсутні будь-які докази того, що спірний будинок добудований, прийнятий в експлуатацію та зареєстрований. Враховуючи, що правовий статус будинку є невизначеним, відтак, позовні вимоги про визнання права власності на Ѕ частину будинку є передчасними. Вимоги ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на Ѕ частину земельної ділянки також задоволенню не підлягають, оскільки спірна земельна ділянка 1 лютого 2008 року була приватизована відповідачкою, яка на підставі п. «в» ч. 1 ст. 81, ч. ч. 2, 3 ст. 116 ЗК України і набула права власності на неї, а приватизована земельні ділянка не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Проте повністю погодитись з таким висновком апеляційного суду не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що ОСОБА_3 перебував з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі з 1 лютого 1976 року по 10 червня 2009 року.

6 травня 2003 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу, за яким останньою придбано незавершений будівництвом житловий будинок, готовністю 57%, що знаходиться у АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці площею 807 кв.м, наданій у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_7, реєстровий № 1588.

12 грудня 2008 року ОСОБА_4 був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку, зареєстрований за № 010810400287 від 1 лютого 2008 року.

Відповідно до п. «в» ч. 1 ст. 81, ч. ч. 2, 3 ст. 116 ЗК України набуття права власності та права користування на земельну ділянку громадянами та юридичними особами здійснюється за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених ЗК України (2768-14) або за результатами аукціону. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користування громадян.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами (п. «а» ч. 1 ст. 81 ЗК України).

Суд апеляційної інстанції у порушення ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України не взяв до уваги, що право на земельну ділянку виникло у подружжя в момент укладення договору купівлі-продажу незавершеного житлового будинку; не перевірив доводів позивача про те, що спірну земельну ділянку відповідачка не приватизовувала у розумінні ст. 116 ЗК України, а лише здійснила оформлення права власності на вже приватизовану ділянку, тобто купила її, оскільки підставою для оформлення права власності був договір купівлі-продажу нерухомого майна (а.с. 9, 66).

Крім того, на момент укладення подружжям договору купівлі-продажу нерухомого майна, земельна ділянка вже перебувала у приватній власності іншої особи, про що зазначено і в договорі купівлі-продажу від 6 травня 2003 року.

Що стосується вимог про визнання права власності на частину житлового будинку, то апеляційний суд не перевірив доводів позивача про закінчення будівництва та наявності умов згідно зі ст. 331 ЦК України для визнання права власності.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 листопада 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.