6-43830св11 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 23.05.2012 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості та за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання незаконним розірвання в односторонньому порядку кредитного договору за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в особі представника Шуліки Аліни Володимирівни на рішення Київського районного суду м. Полтави від 16 червня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 27 жовтня 2011 року,-

ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із позовом до відповідача та просив ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по кредитному договору у розмірі 18 229 грн. 49 коп., посилаючись на те, що 24 листопада 2006 року між сторонами укладено договір, згідно умов якого відповідачу надано кредит у сумі 30 540 грн. терміном до 24 листопада 2016 року з нарахуванням відсотків у розмірі 1,17 % на місяць на суму залишку заборгованості. Згідно п. 2.2.12 кредитного договору відповідач зобов'язалася надавати банку документи, що підтверджують її фінансовий стан не рідше одного разу на рік, а при простроченні виконання зобов'язань потягом всього періоду несвоєчасного погашення заборгованості - щоквартально. Відповідач не виконала взяті на себе зобов'язання, а тому згідно п. 2.3.3 банк здійснив одностороннє розірвання договору та направив відповідачу лист про погашення заборгованості у сумі 18 229 грн. 49 коп.

ОСОБА_6 звернулася до суду із зустрічним позовом до відповідача та просила ухвалити нове рішення, яким визнати незаконним розірвання в односторонньому порядку кредитного договору, посилаючись на те, що всі платежі нею здійснюються у строк обумовлений договором, щорічно у грудні кожного року вона спілкується з працівниками банку, договором не передбачено яким саме чином вона повинна підтверджувати свій фінансовий стан.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 16 червня 2011 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 27 жовтня 2011 року, позовні вимоги публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишено без задоволення, зустрічний позов ОСОБА_6 задоволено частково, визнано одностороннє розірвання кредитного договору № РLKPGK08033810 від 24 листопада 2006 року, укладеного між закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_6 недійсним, у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» в особі представника Шуліки Аліни Володимирівни просило скасувати рішення Київського районного суду м. Полтави від 16 червня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 27 жовтня 2011 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Перевіривши викладені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 24 листопада 2006 року між сторонами укладено договір, згідно умов якого відповідачу надано кредит у сумі 30540 грн. терміном до 24 листопада 2016 року з нарахуванням відсотків у розмірі 1,17 % на місяць на суму залишку заборгованості.

Згідно п. 2.2.12 кредитного договору відповідач зобов'язалася надавати банку документи, що підтверджують її фінансовий стан не рідше одного разу на рік, а при простроченні виконання зобов'язань потягом всього періоду несвоєчасного погашення заборгованості - щоквартально.

Пунктом 2.3.3 кредитного договору № РLKPGK08033810, який укладений між сторонами, передбачено право банку при виникненні порушень позичальником зобов'язань, передбачених умовами договору, у т.ч. при порушенні цільового використання коштів згідно ст. 651 ЦК України здійснити одностороннє розірвання договору з надсиланням позичальнику відповідного повідомлення.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з чим також погодилася колегія суддів апеляційного суду, що пункт 2.2.12 договору не є конкретизованим щодо способу підтвердження фінансового стану позичальника, не вбачається яким саме чином позичальник повинен підтверджувати свій фінансовий стан, а також не встановлені строки надання такої інформації. ОСОБА_6 щорічно у грудні спілкувалася з приводу укладеного кредитного договору з працівниками банку, звіряла внесені платежі, надавала докази щодо сплати особистого страхування та страхування майна, а тому ОСОБА_6 у такий спосіб виконувала п. 2.2.12 кредитного договору щодо підтвердження свого фінансового стану.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції не відповідають.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України суди першої та апеляційної інстанції не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог; чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги й заперечення сторін, та якими доказами вони підтверджуються, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно із частиною 3 ст. 510 ЦК України кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має вимагати від неї.

Положення статті 526 ЦК України передбачають, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України (435-15) та інших актів цивільного законодавства.

Пунктом 2.2.12 кредитного договору, позичальник зобов'язаний надавати банку документи, що підтверджують його фінансовий стан або підтвердити свій фінансовий стан будь-яким іншим способом не рідше одного разу на рік, а при прострочення виконання зобов'язань протягом усього періоду несвоєчасного погашення заборгованості - щокварталу.

Відповідно ч. 3 до ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (1618-15) .

Частиною 2 ст. 59 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зазначених вимог закону суди не врахували, належним чином не з'ясували, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а саме, належним чином не з'ясували чи було надано відповідачем документи, що підтверджують її фінансовий стан або підтверджено її фінансовий стан будь-яким іншим способом не рідше одного разу на рік та відповідно не з'ясували, чи відповідач виконувала належним чином умови кредитного договору та чи виникло у позивача право на дострокове повернення кредиту, сплати винагороди, комісії та відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення.

Колегія суддів, прийшла до висновку, що у порушення зазначених норм судом першої та апеляційної інстанції не враховано вищевикладеного, невірно визначено правовідносини, які склалися між сторонами, що свідчить про те, що рішення ухвалені із неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, а тому рішення суду першої та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в особі представника Шуліки Аліни Володимирівни - задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 16 червня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 27 жовтня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.