6-4024св11 Про стягнення коштів за договором банківського вкладу - 23.05.2012 Прийняття

У серпні 2010 року ОСОБА_3 через представника звернувся до суду із вказаним позовом, просив стягнути з ВАТ «Райффайзен Банк «Аваль» на його користь суму банківського вкладу у розмірі 95 200 гри. 00 коп., відсотки по вкладу - 18 020 гри. 78 коп., інфляційні нарахування - 25 927 гри, 56 коп. та 3% річних - 6 951 грн. 45 коп., а всього: 146 099 грн. 79 коп. Позовні вимоги мотивував тим, що 9 липня 2007 року між ним та ВАТ «Райффайзен Банк «Аваль» в особі Полтавської обласної дирекції ВАТ «Райффайзен Банк «Аваль» був укладений договір банківського вкладу № 20/02-02/29 на вклад «Універсальний». Відповідно до цього договору ним було передано банку 50 000 грн., що підтверджується договором банківського вкладу та прибутковим касовим ордером № 3

від 9 липня 2007 року. Для обліку суми вкладу відповідач відкрив йому рахунок НОМЕР_1. Ним додатково було внесено грошові кошти у розмірі 45 200 грн., що підтверджується прибутковими касовими ордерами. Загальна сума вкладу за договором становить 95 200 грн. 30 березня

2009 року на його звернення про виплату суми вкладу та нараховані на нього передбачені договором 23% було відмовлено.

Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 27 вересня

2010 року позов задоволено частково. Стягнуто з ВАТ «Райффайзен Банк «Аваль» на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором банківського вкладу від 9 липня 2007 року у розмірі 113 220 грн. 78 коп. та судові витрати - 1 252 грн. У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 14 грудня 2010 року скасовано рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 вересня

2010 року та ухвалено нове рішення про відмову у задоволені позову.

У поданій через представника касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що 9 липня 2007 року між сторонами із додержанням письмової форми укладено договір банківського вкладу на вклад «Універсальний», що надані позивачем прибуткові касові ордери відповідають вимогам Інструкції про касові операції у банках України та підтверджують внесення позивачем коштів, що договір та прибуткові ордери мають всі необхідні реквізити, від імені Банку підписані особою на підставі довіреності банку та в межах наданих нею повноважень.

Скасувавши рішення суду першої інстанції та ухваливши нове рішення про відмову позивачу у позові, апеляційний суд виходив з того, що при укладенні договору банківського вкладу не додержана письмова форма, договір є нікчемним, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

З такими висновками погодитися не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Судом першої інстанції встановлено, що договір банківського вкладу від імені відповідача укладений та підписаний начальником Миргородського територіадьно-відокремленого безбалансового відділення Полтавського обласного філіалу АППБ «Аваль» ОСОБА_5 на підставі довіреності, якою вона була уповноважена представляти інтереси банку з усіх питань, пов'язаних з діяльністю відділення з правом підпису. На час розгляду справи

ОСОБА_5 оголошена у розшук, щодо неї порушено кримінальну справу за фактом заволодіння майном громадян шляхом зловживання своїм службовим становищем, вчиненого повторно, за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Статтею 1059 ЦК України встановлено, що договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Згідно із п. 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516 (z1256-03) і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2003 року за № 1256/8577 (z1256-03) , залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується:

договором банківського рахунку;

договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки;

договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката;

договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Задовольнивши позовні вимоги позивача, суд першої інстанції у порушення ст. 214 ЦПК України не встановив фактичні обставини, а саме: чи відбувся факт укладення між позивачем та банком договору банківського вкладу, чи є допустимими, як то передбачено ст. 59 ЦПК України, надані докази для підтвердження факту укладення договору вкладу.

Суд не звернув уваги на ст. 64 ЦПК України, відповідно до вимог якої, письмові докази у справі подаються, як правило, в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

У порушення вимог цієї норми закону у справі відсутній оригінал договору вкладу, а наявні у справі копії цього договору не завірені суддею. Відсутня у матеріалах справи та не знайшла юридичної оцінки суду довіреність, якою за висновком суду працівник банку, що підписала договір, була уповноважена представляти інтереси банку з усіх питань, пов'язаних з діяльністю відділення з правом підпису.

Відповідно до п. 2 глави 2 розділу III Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою правління Національного банку України від 14 серпня 2003 року № 337 (z0768-03) і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 5 вересня 2003 року за № 768/8089 (z0768-03) , приймання готівки національної валюти від клієнтів здійснюється через каси банків за такими прибутковими касовими документами:

за заявою на переказ готівки - від юридичних осіб для зарахування на власні поточні рахунки, від фізичних осіб - на поточні, вкладні (депозитні) рахунки, а також від юридичних та фізичних осіб - на рахунки інших юридичних або фізичних осіб, які відкриті в цьому самому банку або в іншому банку, та переказу без відкриття рахунку;

за рахунками на сплату платежів - від фізичних осіб на користь юридичних осіб;

за прибутковим касовим ордером - від працівників та клієнтів банку за внутрішньобанківськими операціями;

за документами, установленими відповідною платіжною системою: від фізичних і юридичних осіб - для відправлення переказу та виплати його отримувачу готівкою в національній валюті.

Пунктом 8 глави 2 розділу III зазначеної Інструкції (z0768-03) передбачено, що після завершення приймання готівки клієнту видається квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Надані представниками позивача на підтвердження внесення позивачем у банк грошового вкладу прибуткові касові ордери не являються оригіналами, а наявні копії не завірені належним чином. В прибуткових ордерах відсутня передбачене Інструкцією про касові операції у банках України найменування банку, який здійснив касову операцію, що не знайшло юридичної оцінки у судовому рішенні.

Пославшись на те, що позивач з метою настання реальних наслідків обумовлених договором укладав та підписував цей договір, суд не зазначив яким чином він встановив цей факт.

Для встановлення фактичних обставин суд, у відповідності до

п.4 ч.1 ст. 169 ЦПК України, не залишений можливості викликати позивача.

Таким чином, допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, що у відповідності до

ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення з направленням справи на новий судовий розгляд.

Ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд не усунув допущені судом першої інстанції порушення, а тому, рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану через представника, задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 вересня 2010 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 14 грудня 2010 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.