Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф., Черненко В.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом Дарницького районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві до ОСОБА_1, ОСОБА_2 в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Служба у справах дітей Дарницької районної державної адміністрації про виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 липня 2013 року,

У жовтні 2012 року Дарницьке районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві (далі - Дарницьке РУ ГУ МВС України у м. Києві) звернулося до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що у 1998 році їх працівнику ОСОБА_1 було надано кімнату АДРЕСА_1, де він проживає із своєю сім'єю: дружиною - ОСОБА_2 та двома синами - ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Наказом Головного управління МВС України у м. Києві від 6 вересня 2001 року № 332 о/с ОСОБА_1 звільнений з органів внутрішніх справ за власним бажанням.

Наказом Дарницького РУ ГУ МВС України в місті Києві від 7 лютого 2012 року № 15о/с прибиральника службових приміщень ОСОБА_2 звільнено з 15 лютого 2012 року за ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням).

27 березня 2012 року на засіданні житлово-побутової комісії Дарницького РУ ГУ МВС України у м. Києві прийнято рішення про виселення відповідачів, у зв'язку з припиненням з ними трудових відносин.

Позивач звертався до відповідачів з листом про виселення, проте вони у добровільному порядку звільнити житло відмовляються. Тому просив суд виселити ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 із займаної ними кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого житла.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 19 квітня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10 липня 2013 року, позов задоволено. Виселено ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з кімнати гуртожитку АДРЕСА_1 без надання іншого житла. Стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_1 на користь Дарницького РУ ГУ МВС України Києві судові витрати у розмірі 107 грн. 30 коп.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи скарги про порушення норм матеріального і процесуального права безпідставні.

Враховуючи наведене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відхилення касаційної скарги і залишення оскаржуваних судових рішень без змін.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19 квітня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 липня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.