Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 8 червня 2011 року,

У листопаді 2010 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 21 вересня 2006 року між ним та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за яким на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності останньому надано 15 684,60 доларів США зі строком до 20 вересня 2012 року та сплатою 10 % річних, та договір про відкриття кредитної лінії, а також додаткову угоду № 1 від 25 вересня 2007 року до договору про відкриття кредитної лінії із кредитним лімітом у розмірі 5 252 грн. 64 коп. та з оплатою 19 % річних за користування кредитними ресурсами. Для забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 між сторонами укладено договір застави автомобіля. Прийняті на себе зобов'язання щодо своєчасного повернення суми кредиту та нарахованих відсотків позичальник не виконав. У зв'язку із цим позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитними договорами у розмірі 478 629 грн. 23 коп. та понесені ним судові витрати.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 8 червня 2011 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач, маючи реальну можливість задовольнити свої вимоги з погашення заборгованості за кредитними договорами, у тому числі з нарахованої пені, оскільки ОСОБА_3 повернув банку заставлений автомобіль, видав доручення для продажу, не реалізував своє право з продажу чи звернення стягнення на нього, та неправомірно протягом наступних двох років здійснював володіння заставленим майном й продовжував нараховувати відповідачу проценти за користування кредитними коштами та пеню з несвоєчасного погашення заборгованості по кредитам, відсоткам та комісії.

Проте повністю з такими висновками судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що 21 вересня 2006 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за яким останньому надано у тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси у сумі 15 684,60 доларів США зі сплатою 10% річних та строком повернення до 20 вересня 2012 року.

21 вересня 2006 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 укладено договір про відкриття кредитної лінії, за яким останньому відкрито кредитну лінію з кредитним лімітом, з урахуванням додаткової угоди № 1, у розмірі 5 252 грн. 64 коп. та з оплатою 19% річних за користування кредитними ресурсами, при цьому позичальник сплачує щомісячні платежі рівними частинами у розмірі 477 грн. 51 коп.

Для забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 21 вересня 2006 року між сторонами укладено договір застави автомобіля, за яким ОСОБА_3 передав, а ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» прийняв у заставу автомобіль «Chevrolet», номерний знак НОМЕР_1.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про заставу» (далі - Закон) застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторонни (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором (ч. 1 ст. 20 Закону).

Таким чином, звернення стягнення на заставне майно є правом, а не обов'язком заставодержателя. Також суди не послалися на норми законодавства України, які б зобов'язували банк реалізувати заставлений автомобіль, а в разі його нереалізації - відсутність у нього права на нарахування процентів та інших штрафних санкцій за невиконання умов кредитного договору.

Частиною 2 ст. 14 ЦК України визначено, що особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» якщо предмет обтяження належить боржнику і відповідно до умов договору переданий у володіння обтяжувача, останній зобов'язаний вживати заходів для належного збереження предмета обтяження. У цьому разі обтяжувач може користуватися предметом обтяження за умовами відповідного договору.

Згідно ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Суди у порушення вимог статей 214- 215, 315 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернули; не перевірили чи договірні відносини (зобов'язання) між сторонами за кредитними договорами припинялись, чи звертався відповідач до банку з вимогою про розірвання кредитних договорів; не взяли до уваги те, що факт передачі заставного майна заставодержателю ще не означає повного виконання боржником умов договорів, що забезпечувалися даним майном, та не призводить до припинення їх дії, оскільки саме належне виконання умов кредитних договорів є основним обов'язком відповідача, у той час як застава має похідний характер.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення в не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 8 червня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.