6-2181св12 Про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 23.05.2012 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Чемеровецького підприємства теплових мереж, третя особа - Чемеровецька селищна рада Хмельницької області, про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 3 листопада 2011 року та рішення апеляційного суду Хмельницької області від 14 грудня 2011 року; за касаційною скаргою Чемеровецького підприємства теплових мереж Хмельницької області на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 14 грудня 2011 року,

У липні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що він з 1 квітня 2005 року працював на посаді юриста у Чемеровецькому підприємстві теплових мереж. Наказом № 22 від 20 червня 2011 року його звільнено згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штатного розпису та чисельності працівників. Позивач вважав своє звільнення незаконним, оскільки його не було попереджено про наступне звільнення за два місяці та не запропоновано переведення на іншу вакантну посаду - інспектора відділу кадрів. У зв'язку із цим позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив: поновити його на роботі на посаді юриста; стягнути з відповідача на його користь різницю заробітної плати за період з 1 червня 2011 року по 20 червня 2011 року у розмірі 411 грн. 32 коп., суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 2 875 грн. та 3 тис. грн. для відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Городоцького районного суду Хмельницької області від 3 листопада 2011 року позов задоволено частково: стягнуто з Чемеровецького підприємства теплових мереж на користь ОСОБА_3 різницю у заробітній платі за час виконання нижчеоплачуваної роботи за період з 1 червня 2011 року по день звільнення - 20 червня 2011 року у сумі 411 грн. 32 коп. з відрахуванням усіх необхідних податків і зборів. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 14 грудня 2011 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов в цій частині задоволено. Поновлено ОСОБА_3 на посаді юриста Чемеровецького підприємства теплових мереж з 20 червня 2011 року. Стягнуто з Чемеровецького підприємства теплових мереж на користь ОСОБА_3 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 2 875 грн. У решті рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі Чемеровецьке підприємство теплових мереж, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, перевіривши наведені в скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що при звільненні позивача з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України відповідачем було повністю дотримано вимоги ст. 49-2 КЗпП України, а тому відсутні підстави для поновлення ОСОБА_3 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. При задоволенні позову у частині стягнення з Чемеровецького підприємства теплових мереж різниці заробітної плати суд указав, що відповідач у порушення вимог ч. 3 ст. 32 КЗпП України належним чином і в установлений строк не повідомив позивача про факт зменшення його заробітної плати.

Скасовуючи рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу й задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що у порушення вимог ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України вакантна на час звільнення ОСОБА_3 посада - 0,5 ставки інспектора кадрів - йому запропонована не була, що є підставою для його поновлення на роботі на попередній посаді.

Проте повністю погодитись з таким висновком апеляційного суду не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що ОСОБА_3 з 1 квітня 2005 року працював у Чемеровецькому підприємстві теплових мереж на посаді юриста.

Наказом № 15 від 29 квітня 2011 року ОСОБА_3 було звільнено з роботи у зв'язку зі скороченням штату за п. 1 ст. 40 КЗпП України з 4 травня 2011 року, а наказом № 22 від 20 червня 2011 року змінено дату звільнення позивача - з дня, наступного після закінчення дії листка непрацездатності.

Статтею 49-2 КЗпП України врегульовано порядок вивільнення працівників, а відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з ч. 3 ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров'я перешкоджає виконанню професійних обов'язків, загрожує здоров'ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров'я інвалідів.

Поновлюючи позивача на роботі, апеляційний суд зазначив про те, що вакантна на час звільнення позивача посада - 0,5 ставки інспектора кадрів - Чемеровецьким підприємством теплових мереж повинна була бути йому запропонована, оскільки була вільна, хоча ці обов'язки фактично виконували інші працівники відповідача (друкарка, бухгалтер).

Проте судом апеляційної інстанції у порушення ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України не було з'ясовано: чи до звільнення позивача з роботи йому були запропоновані вакантні та відповідно до його спеціальності та кваліфікації посади; чи надавав останній згоду або відмову від такої посади; не перевірив чи ОСОБА_3 є інвалідом І групи та чи стан його здоров'я дозволяє виконання професійних обов'язків (заповнення трудових книжок, підшиття книг наказів та виконання інших робіт, пов'язаних з діловодством), а також які інші обов'язки згідно з посадовою інструкцією виконує інспектор кадрів, у порушення вимог ст. ст. 10, 11 ЦПК України відмовив відповідачу у залученні до справи висновку Хмельницької ВТЕК про інвалідність позивача, що вплинуло на правильне встановлення фактичних обставин справи.

При цьому суду слід було врахувати що поняття кваліфікації як таке включає в себе не лише освітній рівень працівника та стаж його роботи, а і здатність виконувати особливі доручення. Оскільки це поняття є оціночним, воно визначається в кожній конкретній справі залежно від установлених судом фактичних обставин.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 залежать від вирішення питання про його поновлення на роботі, тому його касаційна скарга також підлягає до задоволення.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.