Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Юровської Г.В., суддів: Мазур Л.М., Маляренка А.В., Матвєєвої О.А., Леванчука А.О.,-розглянувши справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Правекс Банк», третя особа - КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна», про припинення дії договорів та стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 серпня 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 8 лютого 2012 року,

У червні 2011 року ОСОБА_6 звернулася до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що вона є спадкоємцем майна ОСОБА_7, яким було укладено кредитний договір з відповідачем. У березні 2010 року вона повідомила відповідача про смерть ОСОБА_7 та запропонувала переоформити кредитний договір. Відповідач відповіді на її повідомлення не надав, кредитний договір з нею не переуклав. Оскільки боржник у кредитному зобов'язанні помер, відповідач вимоги до неї протягом року не пред'явив, то зобов'язання за кредитним договором є припиненим, отже і припиненим є договір застави, який є похідним від основного зобов'язання. За таких обставин, оскільки вона виконувала умови кредитного договору, який є припиненим, то вказані кошти підлягають стягненню на її користь, як безпідставно отримані. Крім того, за користування безпідставно отриманими коштами, відповідач зобов'язаний сплатити відсотки.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 серпня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 8 лютого 2012 року, в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судами попередній інстанцій встановлено, що 24 грудня 2003 року між відповідачем та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір № 6-124/03Р та 10 лютого 2004 року укладено договір іпотеки № 6-124/03Р, згідно умов якого ОСОБА_7 в забезпечення виконання кредитного договору передав в іпотеку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 6-10, 42-47). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 30 грудня 2010 року квартира АДРЕСА_1 була успадкована ОСОБА_6 Протягом всього часу позивач належним чином виконував зобов'язання за кредитним договором, про що свідчать платіжні доручення.

17 серпня 2010 року позивач направила на адресу відповідача заяву, в якій зазначила, що ОСОБА_7 помер та запропонувала після вступу у права спадкоємця переукласти кредитний договір № 6-124/03Р від 24 грудня 2003 року (а.с. 14).

20 квітня 2011 року на адресу відповідача була направлена претензія, в якій ОСОБА_6 посилаючись на ст. 1281 ЦК України, просила визнати вищезазначений кредитний договір та договір іпотеки такими, що втратили чинність, повернути безпідставно одержані кошти та сплатити проценти за їх користування.

Однак, відповідач відповіді позивачу не надав.

Згідно із ст. 1216 ЦК України спадкування є перехід прав і обов'язків(спадщини) від фізичної особи, яка померла до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» та п. 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (v0005740-12) передбачено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, суди мають враховувати, що іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (стаття 23 Закону України «Про іпотеку»).

Проте якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, який є відмінним від боржника, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимог іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки. Якщо боржник та іпотекодавець - одна й та сама особа, то після її смерті до спадкоємця переходять не лише права та обов'язки іпотекодавця, а й обов'язки за основним зобов'язанням у межах вартості спадкового майна.

Отже, правила статті 1281 ЦК щодо строку пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців не застосовуються до зобов'язань, забезпечених іпотекою.

З урахуванням встановлених обставин та вимог Закону (898-15) , суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову позивачу в задоволенні позову про припинення дії кредитного договору від 24 грудня 2003 року № 6-124/03Р та договору іпотеки від 10 лютого 2004 року № 6-124/03Р, оскільки з переходом права власності на предмет іпотеки до ОСОБА_6 перейшли обов'язки іпотекодавця.

Також суди обґрунтовано не погодилися з доводами позивача про те, що відповідач втратив право вимоги, оскільки своєчасно не пред'явив вимоги до спадкоємця, що прийняв спадщину, оскільки такі доводи спростовуються вищенаведеними положеннями Закону України «Про іпотеку» (898-15) та постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» (v0005740-12) .

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення районного суду, залишене без змін ухвалою апеляційного суду, відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а наведені в скарзі доводи є необґрунтованими й правильність висновків суду не спростовують.

Ухвалені у справі рішення є законними й обґрунтованими, тому колегія суддів вважає, що підстави для задоволення скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 серпня 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 8 лютого 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.