6-10388св12 Про стягнення боргу за договором позики - 16.05.2012 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про стягнення боргу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 11 січня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 13 лютого 2012 року,

У грудні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики в сумі 210 000 євро.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначав, що 17 листопада 2009 року ОСОБА_4 позичив у нього 210 000 євро та зобов'язався повернути вказану суму до 1 жовтня 2010 року, на підтвердження чого написав розписку.

Посилаючись на те, що строк виконання зобов'язання минув, а відповідач повернути кошти відмовляється, ОСОБА_3 просив його позовні вимоги задовольнити, стягнути з відповідача на його користь борг у сумі 210 000 євро та 1 760 євро 52 євроценти річних від простроченої суми.

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 11 січня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 13 лютого 2012 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивача 210 000 євро за договором позики, 1 760 євро 52 євроценти річних від простроченої суми, 96 грн. 98 коп. судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_4 в дохід держави 1 649 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 11 січня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 13 лютого 2012 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак ухвала апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Згідно з ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути

представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання

від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до положень ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України, тобто суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530, 614, 615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, при чому зобов'язання має виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору. Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Судом першої інстанції встановлено, що 17 листопада 2009 року позивач з відповідачем уклали договір позики, відповідно до якого

ОСОБА_4 зі згоди своєї дружини, ОСОБА_5, позичив у ОСОБА_3 210 000 євро, які зобов'язався повернути до 1 жовтня 2010 року.

Вказана обставина підтверджується письмовою розпискою, написаною відповідачем на бланку ДП «Стрийське лісове господарство» та завіреною печаткою вказаного підприємства.

ОСОБА_6 взяті на себе зобов'язання в добровільному порядку не виконав, борг у строк, визначений розпискою, не повернув.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, стягуючи борг за

договором позики, суд першої інстанції вважав доведеним те, що ОСОБА_4 взяв у борг у ОСОБА_3 210 000 євро, про що видав розписку, та виходив із того, що відповідач у справі не виконав зобов'язань, взятих за договором позики, чим порушив права позивача.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку було встановлено наступне.

Висновком Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 18 березня 2011 року № 1015, яким за заявою

ОСОБА_3 проведено комплексне експертне почеркознавче та техніко-криміналістичне дослідження оригіналу розписки від 17 листопада 2009 року, встановлено, що підпис від імені ОСОБА_4, який міститься в указаній розписці, виконано ОСОБА_4

Відповідно до висновку Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз від 6 квітня 2011 року № 1460, яким відповідно до листа адвоката ОСОБА_7, що діяв від імені відповідача у справі, проведено експертне почеркознавче дослідження підпису від імені ОСОБА_4, який розташований в електрографічній копії розписки від імені останнього від

17 листопада 2009 року, встановлено, що підпис виконано не ОСОБА_4, а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_4

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 30 травня 2011 року було призначено судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, на вирішення якої поставлено питання: чи виконаний

ОСОБА_4 чи іншою особою підпис від імені ОСОБА_4 на оригіналі розписки від 17 листопада 2009 року про позику коштів у сумі 210 000 євро на фірмовому бланку ДП «Стрийске лісове господарство», скріпленої гербовою печаткою вказаного підприємства

Однак, вказана ухвала виконана не була, як зазначав апеляційний суд, у зв'язку з ухиленням відповідача від надання вільних та експерементальних зразків свого підпису відповідно до клопотання експертів.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд посилався на те, що ухилення ОСОБА_4 від надання зразків свого підпису дає підстави дійти висновку про вчинення підпису на розписці саме відповідачем та зазначав, що останнім не представлено, а судом не здобуто доказів на спростування факту укладення 17 листопада 2009 року договору позики між ним та ОСОБА_3 і отримання ним коштів у сумі 210 000 євро.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна, оскільки суд дійшов його передчасно.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою апеляційного суду від 30 травня 2011 року про призначення судової почеркознавчої експертизи на позивача у справі, ОСОБА_3, покладено обов'язок надати експертам оригінал розписки від 17 листопада 2009 року та оплатити проведення експертизи (а.с. 123).

Цією ж ухвалою провадження у справі зупинено.

До експертної установи справу направлено 27 липня 2010 року а.с. 154).

22 вересня 2011 року від експертної установи надійшло клопотання про надання для проведення дослідження оригіналу розписки та вільних зразків підпису ОСОБА_4 (а.с. 157).

29 вересня 2011 року апеляційним судом сторонам у справі було надіслано листа до відома та для виконання у строк до 11 жовтня 2011 року. ОСОБА_3 отримав зазначеного листа 6 жовтня 2011 року (а.с. 161), а ОСОБА_4 - 11 жовтня 2011 року (а.с. 163).

19 жовтня 2011 року на адресу апеляційного суду від ОСОБА_4 надійшло клопотання про повторне призначення місця та часу для надання зразків підпису (а.с. 167).

Направляючи до експертної установи листа про повернення цивільної справи до суду у зв'язку з тим, що ОСОБА_4 ухиляється від надання зразків підпису, апеляційний суд не врахував, що в матеріалах справи знаходиться телеграма про неможливість прийняти телефонограму для ОСОБА_4 за місцем роботи у зв'язку зі знаходженням останнього на лікарняному а.с. 177, 179).

Таким чином, постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги ОСОБА_4 з посиланням на те, що ОСОБА_8 ухилявся від надання матеріалів, необхідних для проведення експертного дослідження, пославшись при цьому на наслідки ч. 1 ст. 146 ЦПК України, апеляційний суд без урахування зазначених вище обставин дійшов передчасного висновку про ухилення ОСОБА_4 від надання зразків підпису та не врахував, що ОСОБА_3 також не виконано вимоги ухвали апеляційного суду про надання експертній установі оригіналу розписки.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, визначених ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ