Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних

справ у складі:

головуючого Юровської Г.В.

суддів: Леванчука А.О., Мазур Л.М.,

Маляренка А.В., Матвєєвої О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі по тексту - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: відділ реєстрації фізичних осіб Варвинського РВ УМВС України у Чернігівській області, Орган опіки та піклування в особі Варвинської районної державної адміністрації, Варвинська селищна рада про виселення громадян з предмета іпотеки, за касаційною скаргою заступника прокурора Чернігівської області на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 10 лютого 2012 року,

У травні 2011 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: відділ реєстрації фізичних осіб Варвинського РВ УМВС України у Чернігівській області, Орган опіки та піклування в особі Варвинської районної державної адміністрації, Варвинська селищна рада про виселення громадян з предмета іпотеки.

В обгрунтування позовних вимог послався на те, що 22 липня 2005 року між банком та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, умови якого відповідач не виконав, через що позивач звернувся за виконавчим написом до нотаріуса. На підставі виконавчого напису 25 лютого 2008 року ВДВС Варвинського РУЮ відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості. 11 жовтня 2010 року приватним нотаріусом Варвинського районного нотаріального округу ОСОБА_9 посвідчено свідоцтво права власності банку на квартиру.

Оскільки, до банку перейшло право власності на квартиру, 11 січня 2011 року на адресу ОСОБА_4 та членів його сім'ї направлена письмова вимога про добровільне звільнення предмета іпотеки на протязі місяця з дня отримання вимоги, однак відповідачі помешкання добровільно не звільнили.

Рішенням Варвинського районного суду Чернігівської області від 16 грудня 2011 року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: відділ реєстрації фізичних осіб Варвинського РВ УМВС України у Чернігівській області, Орган опіки та піклування в особі Варвинської районної державної адміністрації, Варвинська селищна рада про виселення громадян з предмета іпотеки задоволено частково.

Виселено ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 із зняттям з реєстраційного обліку у відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Варвинського РВ УМВС України у Чернігівській області.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В решті позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 10 лютого 2012 року апеляційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково, рішення Варвинського районного суду Чернігівської області від 16 грудня 2011 року в частині відмови у виселенні ОСОБА_5 та малолітніх ОСОБА_8 і ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1 скасовано.

Виселено ОСОБА_5, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 з квартири АДРЕСА_1 із зняттям з реєстраційного обліку у відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Варвинського РВ УМВС України в Чернігівській області.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, до якої приєдналися ОСОБА_5, ОСОБА_6 відхилено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі заступник прокурора Чернігівської області, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, виходив з доведеності наявності порушення відповідачем ОСОБА_4 прав власника на вільне володіння, користування та розпорядження своїм майном, передбаченого ч. 1 ст. 319 ЦК України, та дійшов висновку з урахуванням вимог ст. ст. 33, 35, 40 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 9, 109 ЖК України про виселення його із спірної квартири.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині виселення ОСОБА_5, ОСОБА_6 та малолітніх ОСОБА_7 і ОСОБА_8, суд першої інстанції виходив із недотримання процедури проведення виселення з обов'язковим письмовим попередженням Банком про звільнення житла протягом одного місяця інших відповідачів.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови у виселенні ОСОБА_5 та малолітніх ОСОБА_7 і ОСОБА_8, суд апеляційної інстанції керувався положеннями ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР, ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та дійшов обгрунтованого висновку, що члени сім'ї іпотекодателя (власника) були належним чином повідомлені про звільнення квартири у місячний термін, проте в позасудовому порядку цей спір не вирішили, відмовившись виселитись з квартири добровільно.

Така ж правова позиція викладена у п. 43 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30 березня 2012 року (v0005740-12) , у якому роз'яснено, що примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині виселення ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що остання 23 серпня 2011 року знялась із реєстрації спірної квартири та вибула до м. Києва, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову в цій частині відсутні.

Згідно ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Доводи касаційної скарги по суті зводяться до переоцінки доказів та до незгоди касатора з тією оцінкою, яку надав їм суд. Проте, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду і переоцінка доказів на вимогу сторін не передбачена.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 337, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу заступника прокурора Чернігівської області відхилити.

Рішення апеляційного суду Чернігівської області від 10 лютого 2012 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.