6-49093св13 Про відшкодування матеріальної і моральної шкоди - 05.02.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Ірпінського міського пологового будинку комунального закладу "Ірпінська центральна міська лікарня" Ірпінської міської ради, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_8 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 30 жовтня 2013 року,

У лютому 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просила стягнути з Ірпінського міського пологового будинку комунального закладу "Ірпінська центральна міська лікарня" Ірпінської міської ради на її користь майнову шкоду у розмірі 21 502 грн, яка складається із витрат на медичні препарати - 902,01 грн та відшкодування вимушеної втрати доходу у вигляді заробітної плати в період з дати виходу з декретної відпустки до дати отримання 2 групи інвалідності -20 600 грн, а також моральну шкоду, яку оцінила в 240 000 грн.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 24 листопада 2010 року під час прийняття пологів у складі лікарів Ірпінського міського пологового будинку ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 їй було несвоєчасно застосовано епідуральну анестезію, що спричинило тяжкий перебіг пологів із застосуванням акушерських щипців. Крім того, без її згоди була застосована загальна анестезія.

Вказувала, що після виписки протягом двох місяців вона спостерігалась у лікарів ОСОБА_5 та ОСОБА_4, яким скаржилась на незадовільний стан здоров'я. Не отримавши належної допомоги, вона звернулась до спеціалістів Ірпінського військового шпиталю, де дізналась, що в неї відсутня частина запорного апарату прямої кишки (сфінктера), наявність ректовагінальної нориці, а також пошкоджено цілістність прямої кишки з подальшим ушиванням, у зв'язку з чим було запропоновано оперативне втручання.

Про зазначені обставини їй не було повідомлено лікарями пологового будинку.

Вважала, що недбалість при прийманні пологів, приховування інформації про дійсний стан її здоров'я призвели до ускладнень і втрати часу й мали незворотні наслідки.

Враховуючи наведене, просила задовольнити позов.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 17 червня 2013 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Київської області від 30 жовтня 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі, поданій представником ОСОБА_8, ОСОБА_3 просить скасувати рішення та ухвалу судів попередніх інстанцій, справу направити на новий судовий розгляд, мотивуючи свою вимогу порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови від 18 грудня 2009 року № 11 "Про судове рішення (v0011700-76) у цивільній справі" роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Проте зазначеним вимогам постановлені у справі судові рішення не відповідають.

Судами під час розгляду справи встановлено, що 24 листопада 2010 року під час прийняття пологів у ОСОБА_3 бригадою лікарів Ірпінського пологового будинку у складі ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було вирішено застосувати внутрівенну анестезію та акушерські щипці.

Внаслідок застосування акушерських щипців позивачка отримала травму промежини, на яку було накладені шви.

Відповідно до історії пологів 03 грудня 2010 року позивачка була виписана із пологового будинку у задовільному стані.

Також установлено, що в подальшому позивачка зверталась до різних лікарів за консультацією та для лікування.

Так, 23 березня 2011 року та 26 квітня 2011 року ОСОБА_3 звернулась за консультацією до спеціалістів Ірпінського військового госпіталю, де їй було рекомендовано консультація проктолога (а.с. 6, 9-10).

12 квітня 2011 року та 28 квітня 2011 року позивачка звернулась до завідуючого проктологічним відділенням Київської міської лікарні № 18 (а.с. 8,11), а 27 травня 2011 року лікарем-гінекологом Ірпінського військового госпіталю було проведено оперативне втручання по видаленню гранулем з подальшими рекомендаціями по догляду за місцем утворення норицевого ходу (а.с. 12-13).

З 18 жовтня 2011 року до 28 жовтня 2011 року позивачка знаходилась в проктологічному центрі України, де їй було проведено оперативне втручання - передня, сфінктеролеваторопластика, задня кольпорафія. Висічення нориці (а.с. 15).

Згідно з довідкою МСЕК ОСОБА_3 встановлена 2 група інвалідності за загальним захворюванням, інвалідність встановлена на період з 29 жовтня 2012 року до 01 листопада 2013 року (а-с. 16).

Відповідно до довідки лікаря-психотерапевта від 27 квітня 2011 року позивачка знаходиться під його наглядом з приводу діагнозу: антено-невротичний стан післяродового операційного втручання (а.с.7).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із відсутності доказів того, що ушкодження здоров'я, внаслідок чого позивачка отримала 2 групу інвалідності, сталося саме внаслідок непрофесійних дій лікарів Ірпінського пологового будинку.

З такими висновками погодитися не можна, виходячи з наступного.

За загальними положеннями ЦПК України (1618-15) на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3, окрім того, що їй завдано моральної шкоди внаслідок неправомірних дій лікарів Ірпінського пологового будинку, також мотивувала свої вимоги тим, що їй не було надано повної інформації щодо перебігу пологів, ускладнень, що виникли, обсягу проведених втручань та можливих наслідків для її здоров'я, при проведенні анестезіологічної допомоги не було отримано лікарем-анастезіологом письмової або навіть усної її згоди на проведення внутрівенного наркозу, адміністрацією пологового будинку не у повній мірі була надана можливість проведення партнерських пологів у неї.

Крім того, посилалась на допущені недоліки у веденні її медичної картки.

Вказані порушення стали підставою для притягнення лікарів ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а також головного лікаря ОСОБА_4 до дисциплінарної відповідальності на підставі наказів від 19 вересня 2011 року № 334/ОД та від 03 жовтня 2011 року № 361/ОД відповідно (а.с. 45-46).

За правилами ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

З наведеного вбачається, що обов'язок доказування розподіляється згідно з перерахованими нормами таким чином: позивач доказує наявність шкоди та її розмір, а відповідач відсутність його вини в заподіянні шкоди.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (v0004700-95) "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди).

З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням охорони здоров'я Київської обласної державної адміністрації була проведена перевірка щодо надання їй медичної допомоги 24 листопада 2010 року у Ірпінському пологовому будинку, якою було встановлено, що їй та її чоловіку не було надано повна інформація щодо перебігу пологів, ускладнень що виникли, обсягу проведених втручань та можливих наслідків для здоров'я жінки, при проведенні анестезіологічної допомоги не було отримано лікарем-анастезіологом письмової або навіть усної згоди породіллі щодо проведення внутрівенного наркозу, адміністрацією пологового будинку не в повній мірі була надана можливість проведення партнерських пологів у неї.

Проте суд вказані обставини взагалі залишив поза увагою і не зробив висновки, чи призвели такі дії лікарів до моральних страждань позивачки.

Крім того, суд не дав ніякої оцінки й консультативному висновку лікаря-проктолога Ірпінського військового госпіталю від 23 березня 2011 року, згідно з яким встановлено діагноз : "Післяпологові пошкодження (24 листопада 2010), пошкодження сфінктера прямої кишки 1-2 ступеня. Наявність лігатур прямої кишки", а також виписці з історії хвороби № 1724 Проктологічного центру України від 28 жовтня 2011 року, в якій зазначено: "Основний діагноз: Післяпологова недостатність анального жому II ступеня. Ректовагінальна нориця".

Між тим, статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів і висновків експертів.

Згідно із ч. 3 ст. 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі й щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Проте суд у порушення ст. 10 ЦПК України, не сприяв всебічному та повному з'ясуванню обставин справи, не встановив обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не дав відповідної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам та порушив право позивачки на проведення судової експертизи.

Частиною 1 ст. 143 ЦПК України встановлено, що для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 зверталась до суду із заявою про призначення судово-медичної експертизи (а.с. 121), проте зазначене клопотання так і не було розглянуто судом.

Заяву про відмову позивачки від заявленого клопотання матеріали справи не містять.

Перевіряючи в апеляційному порядку законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у порушення вимог ст. 303, 315 ЦПК України доводів апеляційної скарги належним чином не перевірив, допущені місцевим судом помилки не виправив, залишивши його без змін.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у процесі якого суду слід урахувати наведене та залежно від установленого вирішити спір.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_8 задовольнити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 17 червня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 30 жовтня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.