Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.

суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_6 про визнання правочинів недійсними, визнання права власності та відшкодування майнової шкоди; за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 суми авансу, відшкодування збитків внаслідок порушення умов попереднього договору, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Луганської області від 13 грудня 2011 року,

У жовтні 2006 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просив визнати недійсною видану довіреність на ім'я ОСОБА_4 на продаж квартири АДРЕСА_1; договір купівлі-продажу вищезазначеної квартири, укладений між ОСОБА_4, який діяв від його імені, та ОСОБА_5; визнати недійсним попередній договір, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від 21 жовтня 2006 року; визнати за ним, ОСОБА_3 право власності на вищезазначену квартиру та стягнути з відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 28 936 грн. в рахунок відшкодування майнової шкоди, спричиненої внаслідок пошкодження спірної квартири.

В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_7 посилався на те, що на момент оформлення довіреності на ім'я ОСОБА_4 на продаж квартири він не усвідомлював значення своїх дій та не міг ними керувати внаслідок психічного розладу, обумовленого втратою двох близьких людей - дружини та сина, котрі померли незадовго до моменту оформлення довіреності.

Позивач також послався на те, що ОСОБА_5 проігнорував вжиті заходи із забезпечення позову - накладення арешту згідно ухвали суду, і допустив руйнування квартири, вартість відновлювального ремонту якої становить 28 936 грн.

ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 суми авансу, відшкодування збитків внаслідок порушення умов попереднього договору.

В обґрунтування вимог зазначила, що 21 жовтня 2006 року з ОСОБА_5 уклала попередній договір, згідно з яким зобов'язалась у строк до з 31 грудня 2006 року укласти договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 за ціною 113 625 грн. В якості авансу вона передала ОСОБА_5 суму коштів, еквівалентну 7000 доларів США. Попередній договір не був виконаний, договір купівлі-продажу квартири не був укладений з вини ОСОБА_5 та ОСОБА_4

Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 06 квітня 2011 року відмовлено позивачам в задоволенні заявлених позовів.

Рішенням апеляційного суду Луганської області від 13 грудня 2011 року скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про часткове задоволення заявлених позовів. Визнано недійсною довіреність, видану від імені ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_4 на право продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчену 19 серпня 2006 року; визнано недійсним договір купівлі-продажу зазначеної квартири, укладений 01 вересня 2006 року між ОСОБА_4, що діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_5; визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 суму авансу, сплачену за попереднім договором, в розмірі 55 930 грн. (еквівалент 7 000 доларів США). У задоволенні решти вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Ухвалюючи нове рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно з висновками комісійної судово - психіатричної експертизи, яка проводилась при розслідування кримінальної справи, ОСОБА_3 не в повній мірі усвідомлював значення своїх дій та керував ними, тому довіреність від його імені та договір купівлі - продажу є недійсним з підстав, передбачених ч.1 ст. 225 ЦК України.

Судом визнано право власності на спірну квартиру в порядку реституції за ОСОБА_3 без стягнення з нього коштів, оскільки факт отримання останнім коштів від продажу квартири суду першої інстанції надано не було.

Проте з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_3 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 і 19 серпня 2006 року він у встановленому законом порядку надав довіреність на ім'я ОСОБА_4 на продаж зазначеної квартири (а.с.149 зворот).

01 вересня 2006 року між ОСОБА_4, що діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_5, було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири (а.с.152).

Згідно з актом комплексної судової психолого - психіатричної експертизи від 21 липня 2008 року, що була проведена в рамках кримінальної справи, в період оформлення довіреності на приватизацію та продаж квартири ОСОБА_3 перебував в стані емоційного стресу, викликаного дією сукупності несприятливих соціально - психологічних, психогенних та соматичних факторів, котрий суттєво вплинув на його свідомість та поведінку. На момент підписання довіреностей (липень-серпень 2006 року) мала місце реактивно спровокована декомпенсація наявних психічних порушень, що виразилось в погіршенні інтелектуальних (відсутність прогнозування), емоційно - вольових (підвищена сугестивність, підкорення), афективних (депресивні розлади) розладів, внаслідок чого він не в повній мірі усвідомлював значення своїх дій та керував ними.

При цьому оригінал акту експертизи чи належним чином завірена копія в матеріалах справи відсутні. Суди попередніх інстанцій посилаються на дослідження ними матеріалів кримінальної справи, яка закрита у зв'язку з відсутністю складу злочину, проте матеріали кримінальної справи судом до справи не залучені.

Отже, проведеною у справі експертизою не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_3 в момент складення ним довіреності розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджено, що існуючі в той час порушення його психічної діяльності істотно впливали на його здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, що саме по собі не є підставою для визнання складеної в такому стані довіреності недійсною з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225 ЦК України.

Однак, апеляційний суд, поклавши в основу свого рішення зазначений вище акт експертизи про те, що ОСОБА_3 не в повній мірі усвідомлював значення своїх дій та керував ними, дійшов висновку про його тимчасову недієздатність і визнав довіреність і договір недійсними.

Разом з тим, підставою для визнання правочину недійсним по ст. 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Згідно до ст. 150 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту.

Проте судом не роз'яснювалося сторонам право заявляти клопотання про призначення додаткової експертизи.

Крім того, загальним наслідком визнання правочину недійсним є реституція, тобто повернення сторін правочину до первісного стану, повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину.

Апеляційний суд не врахував, що в нормативній конструкції реституції, закріпленій в ст. 216 ЦК України, визнання права власності не передбачено.

За викладених обставин ухвалене у справі рішення апеляційного суду не може залишатися в силі, оскільки судом неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому згідно ч.2 ст. 338 ЦПК України підлягає скасування з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Луганської області від 13 грудня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.