Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Ткачука О.С. Колодійчука В.М. Фаловської І.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ спільного сумісного майна подружжя за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 листопада 2013 року,

У червні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що до червня 2009 року перебував із ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі. У шлюбі вони придбали квартиру АДРЕСА_1 Крим. Посилаючись на те, що після розлучення вони у добровільному порядку поділити спільне сумісне майно не змогли, позивач просив визнати за ним право власності на Ѕ частину зазначеної квартири.

Рішенням Джанкойського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 02 жовтня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 листопада 2013 року рішення районного суду скасовано. Позов ОСОБА_4 задоволено. Розділено квартиру АДРЕСА_1 Крим, визнавши за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності по Ѕ частині за кожним. Право спільної сумісної власності на квартиру припинено. Розподілено судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального й процесуального права, й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Скасовуючи рішення районного суду та задовольняючи позов, визнаючи за кожним право власності на Ѕ частину спірної квартири у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя, апеляційний суд на підставі доказів, поданих сторонами, які належним чином оцінені (ст. 212 ЦПК України), дійшов до правильного висновку про те, що квартира, придбана в шлюбі, підлягає поділу в рівних частинах. При цьому апеляційний суд правильно вказав, що позивач не пропустив строк позовної давності, який обчислюється не з дати розірвання шлюбу у 2009 році (оскільки після цього сторони знову зареєстрували шлюб, котрий розірвали у 2011 році), а з дня, коли особа довідалась про порушення свого права власності (ст. 261 ЦК України, п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) ).

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.