Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.

суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до обслуговуючого кооперативу «Автогаражного кооперативу №8 «Світофор» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2011 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2011 року,

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до обслуговуючого кооперативу «Автогаражного кооперативу №8 «Світофор» (далі - кооператив), посилаючись на те, що з 15 січня 1988 року по 26 вересня 2004 року він працював головою правління кооперативу. При звільненні йому не було виплачену заробітну плату в розмірі 275,67 грн. Йому стало відомо, що рішенням зборів правління відповідача від 27 жовтня 2004 року із його заробітної плати утримано 287,44 грн. за завдану кооперативу шкоду.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2011 року позов задоволено частково. Визнано незаконним рішення зборів правління кооперативу від 27 жовтня 2004 року про утримання із заробітної плати ОСОБА_3 287,44 грн.; стягнуто з кооперативу на користь ОСОБА_3 заборгованість по заробітній платі в розмірі 275,67 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 600 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2011 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з кооперативу на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 600 грн. скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та стягнення витрат на правову допомогу, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Рішення суду в частині скасування рішення зборів правління кооперативу від 27 жовтня 2004 року про утримання із заробітної плати ОСОБА_3 287,44 грн.; стягнення з кооперативу на користь ОСОБА_3 заборгованості по заробітній платі в розмірі 275,67 грн. сторонами не оскаржується, тому не ревізується касаційною інстанцією.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, апеляційний суд виходив з того, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Згідно ч.2 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 15 січня 1988 року по 26 вересня 2004 року ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з відповідачем (а.с.3).

У порушення ст. 116 КЗпП України в день звільнення з позивачем не проведено повного розрахунку, заборгованість по заробітній платі становила 275,67 грн., що визнано відповідачем.

Згідно роз'яснень, які містяться в п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року (v0013700-99) «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Таким чином, висновки апеляційного суду про порушення позивачем строку звернення до суду за захистом свого права суперечить вимогам матеріального закону, а саме ст. 117 КЗпП України.

В порушення вимог ст. 214 ЦПК України суд першої інстанції не навів розрахунків при визначенні середньої заробітної плати відповідно до пунктів 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (100-95-п) (з наступними змінами і доповненнями), не визначив середньоденного заробітку за останні два місяця роботи, як передбачено законом.

Не можна погодитися з висновком суду про відмову в задоволенні позову в частині стягнення витрат на правову допомогу.

Відповідно до статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" (590-2006-п) затверджено граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, відповідно до яких в цивільних справах граничний розмір компенсації витрат, пов'язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, якщо компенсація сплачується іншою стороною, не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі, виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

З обставин справи вбачається, що на підставі квитанції, виданої юридичною консультацією Нікопольського району Дніпропетровської обласної колегії адвокатів від 27 липня 2007 року від ОСОБА_3 прийнято гонорар у розмірі 200 (двісті) грн. (а.с. 78).

Однак, суд на зазначене уваги не звернув та не вирішив питання про компенсацію витрат, пов'язаних з оплатою позивачем правової допомоги.

За викладених обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть залишатися в силі, оскільки ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення ним справи, а тому згідно ч.2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасування з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 березня 2011 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 02 листопада 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.