6-43826св11 Про визнання свідоцтва про право власності на частину будинку та господарсько-побутових будівель недійсним - 16.05.2012 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Колодрібської сільської ради Заліщицького району Тернопільської області, Заліщицького районного комунального госпрозрахункового бюро технічної інвентаризації про визнання свідоцтва про право власності недійсним, зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2009 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області від 29 липня 2010 року,

У лютому 2009 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду із вказаним позовом до ОСОБА_5, Колодрібської сільської ради Заліщицького району Тернопільської області, Заліщицького районного комунального госпрозрахункового бюро технічної інвентаризації, посилаючись на те, що вони, як члени колгоспного двору, мають право отримати у власність кожна по 1/4 частині будинку та господарсько-побутових будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Проте ОСОБА_5 25 березня 1996 року неправомірно отримав свідоцтво про право власності на все нерухоме майно. Просили суд визнати недійсним свідоцтво про право власності на майно, видане на ім'я ОСОБА_5

У березні 2009 року ОСОБА_5 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності. Вказував, що 28 травня 1975 року між ним та ОСОБА_3 укладено договір про створення спільної власності, згідно з умовами якого після завершення будівництва йому у власність переходить 3/4 частини спірного будинку, а ОСОБА_3 - 1/4 частина. Просив суд визнати за ним право власності на 3/4 частини будинку та господарсько-побутових будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області від 29 липня 2010 року, позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено, зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на будинок та господарсько-побутові будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, видане на ім'я ОСОБА_5 25 березня 1996 року. Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/4 частину вказаного нерухомого майна.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду України із касаційною скаргою, у якій просить ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 15 грудня 2010 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі за касаційною скаргою ОСОБА_6

Ухвалою Верховного Суду України від 14 січня 2011 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

13 листопада 2011 року набрав чинності Закон України від 20 жовтня 2011 року № 3932-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України» (3932-17) .

Відповідно до п. 2 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (2453-17) справу передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 (v0020700-95) «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» роз'яснено, що положення статей 17, 18 Закону України "Про власність" щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

Відповідно до ст. 126 ЦК УРСР працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в майні двору, якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Це правило не застосовується, якщо член двору не брав участі у веденні господарства в зв'язку з призовом на строкову військову службу, навчанням в учбовому закладі або хворобою.

Згідно із ч. 2 ст. 123 ЦК УРСР розмір частки члена колгоспного двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Судом установлено, що станом на 15 квітня 1991 року у будинку АДРЕСА_1 проживали чотири особи: голова двору, ОСОБА_5, його дружина, ОСОБА_3, та діти: ОСОБА_4, ОСОБА_6 Вказаний будинок та господарсько-побутові будівлі, що розташовані біля нього, відносилися до майна колгоспного двору.

Згідно з довідками Колодрібської сільської ради від 4 червня 2009 року спірний будинок побудовано у 1976 році та здано в експлуатацію у 1978 році (а.с. 107, 108).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 та часткове задоволення зустрічного позову ОСОБА_5, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правомірно виходив з того, що ОСОБА_5 отримав свідоцтво про права власності на майно з порушенням прав інших членів колгоспного двору на частку в майні цього колгоспного двору.

Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої інстанції або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи судами допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 23 грудня 2009 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області від 29 липня 2010 року без змін.