Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Ткачука О.С.

Суддів:Висоцької В.С., Колодійчука В.М., Савченко В.О., Умнової О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» Дрогобицького управління експлуатації газового господарства, третя особа: керівник публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оплату листка непрацездатності та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 травня 2011 року, рішення апеляційного суду Львівської області від 5 грудня 2011 року, -

У серпні 2009 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати незаконним її звільнення з роботи з посади контролера служби обліку та розрахунків за газ на підставі наказу відповідача №034-к від 30 червня 2009 року за п.1 ст. 40 КЗпП України; поновити її на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу та перебування на лікарняному з 1 липня 2009 року по 18 липня 2009 року; стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 6000 грн.

Позов мотивований тим, що позивач працювала в Дрогобицькому управління експлуатації газового господарства ПАТ «Львівгаз». 30 червня 2009 року була звільнена наказом №034-к у зв'язку із скороченням штату працівників за п.1 ст. 40 КЗпП України. Позивач вважає, що її звільнення проведено з порушенням трудового законодавства, оскільки про майбутнє звільнення із займаної посади її особисто не попереджали. При звільненні не враховано її переважного права на залишенні на роботі як працівника з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Не запропоновано іншої роботи на даному підприємстві. У день звільнення, за наявності на робочому місці, не було вручено наказ про звільнення, розрахункові кошти та трудова книжка.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 травня 2011 року позов ОСОБА_5 задоволений частково. Визнано незаконним та скасовано п.1 наказу ВАТ «Львівгаз» Дрогобицького УЕГГ №034-к від 30 червня 2009 року про звільнення ОСОБА_5 з роботи за п.1 ст.40 КЗпП. Поновлено ОСОБА_5 на роботі на посаді контролера служби обліку та розрахунків за газ ПАТ «Львівгаз» Дрогобицького УЕГГ. Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_5 39 800 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 1567,15 грн. виплат за час тимчасової непрацездатності та 1000 грн. моральної шкоди. Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежу за один місяць в сумі 1668,85 грн. допущено до негайного виконання.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 5 грудня 2011 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди, ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_5 у задоволенні позову про стягнення моральної шкоди.

Відповідач, не погоджуючись з даними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на невірне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, частково задовольняючи позов виходив із встановленого і перевіреного належними доказами факту порушення відповідачем норм законодавства про працю при звільненні позивача з роботи за п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату працівників, яке полягало у неврахуванні її переважного права серед аналогічних працівників на залишення на роботі та не пропонування їй вакантних посад на підприємстві. Місцевий суд дійшов висновку про наявність у позивача переважного права на залишення на роботі з урахуванням її вищого рівня кваліфікації серед контролерів служби обліку та розрахунків, які залишились на роботі.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого суду щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, скасував рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди.

Свої висновки мотивував тим, що суд першої інстанції не встановив обставин заподіяння позивачу моральної шкоди та безпідставно послався на ст. 1167 ЦК України з огляду на правовідносини, що виникли між сторонами.

Згідно висновків апеляційного суду, задоволення позовних вимог про поновлення на роботі, стягнення заробітку за вимушений прогул є достатньою сатисфакцією перенесених позивачем незручностей, тому підстав для відшкодування їй моральної шкоди немає.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна, оскільки вони зроблені судами без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, оцінки наданих ними доказів та з порушенням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з огляду на наступне.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених статтями 43 і 43(1) КЗпП України (322-08) .

Звільнення погоджується з органом профспілки, яка утворена і діє на підприємстві, і членом якої є працівник.

При розгляді даної справи судами попередніх інстанцій не встановлювались та не перевірялись обставини щодо погодження з профспілковим органом звільнення позивача з роботи. Оскаржувані рішення судів відповідних висновків та правової оцінки щодо вказаних обставин не містять.

Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівників, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, установі, організації, чи не користувався вивільнений працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Місцевий суд не перевірив усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та зосередився лише на дослідженні наявності у позивача переважного права на залишення на роботі.

Частково задовольняючи позов про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції свої висновки належним чином не мотивував та не визначився на підставі якої правової норми останні підлягають задоволенню, на підставі ст. 1167 ЦК України, чи на підставі ст. 237-1 КЗпП України.

При цьому, скасовуючи рішення місцевого суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1000 грн. моральної шкоди апеляційний суд на зазначене вище уваги не звернув, та, відмовляючи у задоволенні даних вимог не врахував, що відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику незаконним звільненням передбачено нормами КЗпП України (322-08) . Свої висновки щодо відсутності правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди належним чином не обґрунтував.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст.ст. 57, 58 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

В ході розгляду даної справи судами не дотримано вимог ч.4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи. Належним чином не вирішено питання щодо допиту свідків, не роз'яснено особам, які беруть участь у справі обов'язки щодо доказування і подання доказів.

Місцевий суд в оскаржуваному рішенні посилається на покази свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що в ході розгляду даної справи судом першої інстанції вказані свідки не були допитані. Журнал судового засідання не містить клопотання представника позивача про їх допит.

На вказані порушення не звернув уваги апеляційний суд при розгляді справи в порядку апеляційного провадження.

Зазначене вище вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам вказаної статті щодо обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, у зв'язку із чим, відповідно до ст. 338 ЦПК України їх слід скасувати з передачею справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Керуючись ст.ст. 335, 336, 338, 344, 345 ЦПК України, Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Львівгаз» задовольнити.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 травня 2011 року, рішення апеляційного суду Львівської області від 5 грудня 2011 року скасувати.

Справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.