Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4, до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», треті особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Дніпровської районної у м. Херсоні ради, ОСОБА_5, приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання недійсним договору іпотеки за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 26 жовтня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 19 січня 2012 року,

У березні 2011 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_5 за кредитним договором від 14 травня 2007 року, між нею та публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») 14 травня 2007 року було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, що належить їй на праві власності. На час укладення договору іпотеки в зазначеній квартирі мешкала її малолітня дочка - ОСОБА_4, яка мала право користування житлом. Оскільки орган опіки та піклування не надавав дозволу на укладення договору іпотеки від 14 травня 2007 року, позивачка просила суд визнати його недійсним, зняти заборону на відчуження та виключити з реєстру заборон запис про обтяження нерухомого майна, що є предметом іпотеки.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 26 жовтня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 19 січня 2012 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 14 травня 2007 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 у забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_5 за кредитним договором від 14 травня 2007 року. Зобов'язано приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_6 зняти заборону щодо відчуження нерухомого майна (предмету іпотеки) та виключити з реєстру заборон запис про його обтяження. Стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_3 1 700 грн. на відшкодування сплаченого судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У касаційній скарзі ПАТ «УкрСиббанк» просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального й процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірний договір іпотеки було укладено без попередньої згоди органу опіки та піклування, чим порушено права неповнолітньої ОСОБА_4 на користування переданим в іпотеку жилим приміщенням, отже, в силу ч. 6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України такий договір є недійсним.

Проте повністю погодитись із таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають; суди не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, при цьому порушили норми як процесуального, так і матеріального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, що в забезпечення виконання кредитного зобов'язання ОСОБА_5 за кредитним договором від 14 травня 2007 року, між ОСОБА_3 та ПАТ «УкрСиббанк» 14 травня 2007 року було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцю на праві особистої власності.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Судом у порушення вимог ст. 214 ЦПК України не звернуто уваги, що ОСОБА_3 є єдиним власником квартири АДРЕСА_1 і мала право розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

Статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки та особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовитися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Установлено, що ОСОБА_3 має дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, як зазначено у ч. 6 ст. 203 ЦК України, у протилежному випадку такий правочин є нікчемним.

Однак, судом не звернуто уваги, що власником спірного будинку є лише ОСОБА_3, майнові права ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на спірну квартиру відсутні.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Разом із тим суди не звернули уваги на положення п. 1.10. договору іпотеки від 14 травня 2007 року за яким іпотекодавець засвідчила, що малолітніх та неповнолітніх членів сім'ї, а також інших непрацездатних осіб, які б згідно з законом мали право користування жилим приміщенням і чиї права та охоронювані законом інтереси порушувалися б внаслідок укладення цього договору немає.

Крім того, існує нотаріально посвідчена заява ОСОБА_3, яка ніким не скасована, що внаслідок передачі в іпотеку двокімнатної квартири АДРЕСА_1 нею не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, у тому числі неповнолітніх, малолітніх, непрацездатних дітей (а.с. 80).

Також поза увагою суду взагалі залишились: довідка ОСББ «Імпульс» від 14 травня 2007 року № 06/482, яка надавалась при оформленні договору іпотеки та відповідно до якої за адресою: АДРЕСА_1, мешкає одна особа - ОСОБА_3; відповідь адресно-довідкового сектору ВГІРФО УМВС України в Херсонській області від 6 квітня 2011 року та від 14 квітня 2011 року згідно з якими ОСОБА_4 на території Херсонської області не зареєстрована.

У п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 (v0014700-09) «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз'яснено, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Апеляційний суд у порушення ст. 57, п. 3 ч. 1 ст. 215 ЦПК України, зазначивши, що довідка ОСББ «Імпульс» від 14 травня 2007 року № 06/482 на а.с. 114 не є належним та допустимим доказом, не вказав підстави вважати цей доказ таким і на підставі якого доказу він дійшов висновку про наявність у ОСОБА_4 права користування жилим приміщенням.

Відповідно до п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 (v0002700-09) «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» якщо при дослідженні письмових доказів особою, яка бере участь у справі, буде подана заява про те, що доданий до справи або поданий іншою особою для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може відповідно до частини другої статті 185 ЦПК просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. При відсутності з її боку таких процесуальних дій, особа, яка подала заяву, має згідно із загальними правилами доказування (стаття 60 ЦПК) подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів. У разі необхідності за клопотанням особи, яка зробила таку заяву, суд відповідно до правил частини четвертої статті 10 ЦПК сприяє їй у збиранні цих доказів (призначає експертизу, витребовує інформацію від особи, за іменем якої видано документ, оголошує перерву або відкладає розгляд справи, якщо це потрібно, тощо).

Отже, суди в порушення ст. ст. 212- 214 ЦПК України на зазначене уваги не звернули, неповно з'ясували обставини справи, не дали належної правової оцінки доказам, на які посилався відповідач в обґрунтування своїх заперечень, та дійшли передчасного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_3

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 26 жовтня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 19 січня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.