Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Олійник А.С.,

суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П.,

Карпенко С.О., Нагорняка В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до селянського фермерського господарства «Оберіг» про розірвання договорів оренди земельної ділянки за касаційною скаргою селянського фермерського господарства «Оберіг» на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 21 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 8 лютого 2010 року,

У квітні 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 20 червня 2003 року між нею та селянським фермерським господарством «Оберіг» укладено договір оренди земельної ділянки площею 3,40 га, розташованої у с. Юрівка Козятинського району Вінницької області строком на 10 років зі сплатою орендної плати у розмірі 606 грн з 1 вересня по 1 грудня кожного року. Оскільки відповідач зобов'язання за договором не виконує, розрахунок проводить із запізненням та без індексації орендної плати, розраховується цукром і зерном за цінами, які перевищують ринкові, та відмовляється привести договір оренди у відповідність до чинного законодавства в частині розміру орендної плати, просила розірвати вказаний договір та відшкодувати судові витрати.

У квітні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 20 червня 2003 року між ним та селянським фермерським господарством «Оберіг» укладено договір оренди земельної ділянки площею 3,44 га, розташованої у с. Юрівка Козятинського району Вінницької області строком на 10 років, зі сплатою орендної плати у розмірі 606 грн з 1 вересня по 1 грудня кожного року. Оскільки відповідач зобов'язання за договором не виконує, розрахунок проводить із запізненням та без індексації орендної плати, розраховується цукром і зерном за цінами, які перевищують ринкові, та відмовляється привести договір оренди у відповідність до чинного законодавства в частині розміру орендної плати, просив розірвати вказаний договір та відшкодувати судові витрати.

Ухвалою Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 21 липня 2009 року справи об'єднані в одне провадження.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 21 липня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 8 лютого 2010 року, позов ОСОБА_3 та позов ОСОБА_4 задоволені.

Розірвано договір оренди земельної ділянки площею 3,40 га, розташованої у с. Юрівка Козятинського району Вінницької області, від 20 червня 2003 року, укладений між ОСОБА_3 та селянським фермерським господарством «Оберіг».

Розірвано договір оренди земельної ділянки площею 3,44 га, розташованої у с. Юрівка Козятинського району Вінницької області, від 20 червня 2003 року, укладений між ОСОБА_4 та селянським фермерським господарством «Оберіг».

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 21 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 8 лютого 2010 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Згідно з п. 2 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (2453-17) , зміненого Законом України від 20 жовтня 2011 року № 3932-VI (3932-17) «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України», що набрав чинності 13 листопада 2011 року, касаційні скарги (подання), не розглянуті Верховним Судом України до 1 листопада 2011 року включно, передаються ним до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, про що постановляється ухвала. Розгляд таких справ Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ починається спочатку.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 1 грудня 2011 року справа за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до селянського фермерського господарства «Оберіг» про розірвання договорів оренди земельної ділянки передана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позови, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що селянським фермерським господарством «Оберіг» як орендарем порушуються істотні умови договорів щодо розміру орендної плати, який повинен становити не менше 3 % від вартості земельної ділянки.

Проте з таким висновком погодитись не можна.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 3,40 га, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 3,44 га у с. Юрівка Козятинського району Вінницької області.

20 червня 2003 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 уклали з селянським фермерським господарством «Оберіг» окремі договори оренди вказаних земельних ділянок строком на 10 років.

Згідно п. 2.2.1 договорів орендна плата передбачена у розмірі 1,5 % від вартості земельної ділянки, а саме у розмірі 606 грн.

У рахунок орендної плати позивачі отримували цукор і зерно.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам рішення суду не відповідає. Указом Президента України № 92 від 2 лютого 2002 року (92/2002) із послідуючими змінами «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» визнано одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема, шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше трьох відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.

Враховуючи викладене, вказаний нормативно-правовий акт має рекомендаційний характер і не є обов'язковим, але може бути підставою для зміни договору за згодою сторін.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст.32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України (2768-14) та іншими законами України.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Відповідно до ч.2 ст. 651 ЦК України, на яку посилались позивачі при зверненні до суду, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Судами не з'ясовано, чи мали місце порушення умов договору селянським фермерським господарством «Оберіг», та які саме та, чи є вони істотними порушеннями, наслідком яких є розірвання договорів оренди.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи судом не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу селянського фермерського господарства «Оберіг» задовольнити частково.

Рішенням рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 21 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 8 лютого 2010 року скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.