Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Олійник А.С.,

суддів: Амеліна В.І., Карпенко С.О.,

Гончара В.П., Нагорняка В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: ОСОБА_5, про витребування грошей із чужого незаконного володіння та за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 липня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2011 року,

У січні 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 25 грудня 2006 року він уклав з відповідачем в простій письмовій формі договір купівлі-продажу, за яким придбав у ОСОБА_4 за 510000 грн. квартиру АДРЕСА_1. За умовами вказаного договору ОСОБА_4 зобов'язався до 31 грудня 2006 року посвідчити укладену угоду нотаріально.

У подальшому відповідач став ухилятися від посвідчення угоди, що змусило позивача звернутися з позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

22 січня 2007 року Київський районний суд м. Одеси розглянув позов ОСОБА_3 та задовольнив його, визнавши за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1

Проте, 01 червня 2007 року за заявою позивача ОСОБА_3 про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами суд скасував зазначене рішення і направив матеріали справи до Приморського районного суду м. Одеси для розгляду за підсудністю.

У подальшому ОСОБА_3 змінив позовні вимоги та, обґрунтовуючи позовні вимоги положеннями ст. 387 ЦК України, просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_4 на його користь грошові кошти в розмірі 510000 грн. та стягнути судові витрати.

У травні 2007 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посилаючись на те, що 20 вересня 2006 року між нею та ОСОБА_4 було укладено попередній договір, згідно якого ОСОБА_4 зобов'язався продати, а вона купити спірну квартиру за 85 850 грн.

ОСОБА_5 зазначала, що ОСОБА_4 отримав від неї 75 750 грн. і зобов'язався укласти договір купівлі-продажу квартири не пізніше 20 вересня 2010 року. Цей строк між ними був обумовлений з урахуванням того, що ОСОБА_4 набув права власності на квартиру за договором довічного утримання і міг розпоряджатися нею лише після смерті ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, а 25 грудня 2006 року ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_3 договір купівлі - продажу спірної квартири у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення.

ОСОБА_5 просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1, стягнувши з неї на користь ОСОБА_4 кошти у розмірі 10 100 грн., які вона мала доплатити відповідачу для укладення договору купівлі - продажу.

В подальшому ОСОБА_5 просила визнати за нею право власності на спірну квартиру, оскільки за час розгляду справи повністю розрахувалась з ОСОБА_4, сплативши йому за спірну квартиру суму еквівалентну 2 000 дол. США, тобто повністю розрахувалась з ним за спірну квартиру.

рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 липня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2011 року, позов ОСОБА_3 та позов ОСОБА_5 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 510 000 грн.

Визнано за ОСОБА_5 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права із ухваленням нового рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_3 про стягнення 510 000 грн. та відмовити у задоволенні позову ОСОБА_5 про визнання права власності на спірну квартиру.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 на підставі договору довічного утримання, посвідченого 4 березня 2003 року державним нотаріусом Першої одеської державної нотаріальної контори Тиквенко М.О., за реєстровим №6-621.

Згідно умов зазначеного договору довічного утримання ОСОБА_6 передала у власність ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_4 зобов'язався довічно утримувати ОСОБА_6 та зберігати в її безкоштовному користуванні квартиру в цілому.

ІНФОРМАЦІЯ_1 проживаюча в спірній квартирі ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Першим відділом РАЦС Приморського районного управління юстиції м. Одеси.

20 вересня 2006 року ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_5 попередній договір, згідно якого зобов'язався продати, а ОСОБА_5 купити спірну квартиру за 85 850,00 грн.

Згідно п.4 Попереднього договору в рахунок майбутнього продажу квартири ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_5 75 750,00 грн. Повністю суму договору ОСОБА_5 зобов'язалася сплатити до 20 вересня 2010 року (п.3 Попереднього договору).

Судами також встановлено, що 25 грудня 2006 року ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_3 в простій письмовій формі договір щодо продажу спірної квартири. За умовами вказаного договору ОСОБА_4 зобов'язався до 31 грудня 2006 року посвідчити укладену угоду нотаріально. У подальшому відповідач став ухилятися від посвідчення угоди та отримані від ОСОБА_3 кошти у розмірі 510 000 грн. не повернув, при цьому не заперечував факту їх отримання.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 щодо стягнення з ОСОБА_4 грошових коштів, отриманих за укладеним між сторонами договором, у розмірі 510 000 грн., суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, вірно виходив з того, що ОСОБА_4 ухилився від нотаріального посвідчення договору, отримані від ОСОБА_3 кошти у розмірі 510 000 грн. не повернув.

При цьому, визнаючи за ОСОБА_5 право власності на спірну квартиру, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що сторони, попереднім договором визначили склад та вартість відчужуваного майна, строк підготовки документів та укладення основного договору. ОСОБА_5 сплатила на користь відповідача повну суму вартості придбаного майна, у зв'язку із чим, відбулося повне виконання договору купівлі-продажу. Тобто, сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору та відбулося повне виконання договору, але відповідач ухиляється від його нотаріального посвідчення, що відповідно до ч.2 ст. 220 ЦК України є підставою для визнання такого договору дійсним.

Однак з таким висновком погодитись не можливо з наступних підстав.

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно ч.3 ст. 640 ЦК України, договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Частина 2 ст. 220 ЦК України надає суду право визнати дійсність нотаріально не посвідченого договору, якщо сторони домовилися про усі його істотні умови, підтверджені письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухиляється від його нотаріального посвідчення.

Проте, суди, вирішуючи справу, на зазначені положення закону уваги не звернули, неправильно застосували норму матеріального права.

В даному випадку письмовий договір купівлі-продажу спірного майна сторонами не укладався, а визнання правочину дійсним з підстав відсутності нотаріального посвідчення, наявності попереднього договору та виконання його умов позивачем не узгоджується з нормою ч.2 ст. 220 ЦК України, яка в даному випадку до правовідносин, що виникли між сторонами не застосовується, а тому відсутні й правові підстави для визнання права власності на нерухоме майно, що є предметом вказаного правочину.

Оскільки під час вирішення справи судами неправильно застосовані норми матеріального права, ухвалені у справі рішення відповідно до вимог ст. 341 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 липня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2011 року в частині задоволення позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності відмовити.

В решті рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 липня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2011 року залишити без змін.

рішення оскарженню не підлягає.