Колегія суддів cудової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Олійник А.С.,

суддів: Амеліна В.І., Карпенко С.О.,

Гончара В.П., Нагорняка В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, закрите акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі - АК ПІБ) в особі філії «Відділення ПІБ в м. Рахів», треті особи: Рахівська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Рахівського районного нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання недійсними договору дарування, визнання права власності на Ѕ частину майна, що є спільною сумісною власністю, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 14 квітня 2011 року,

У вересні 2007 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що за час шлюбу з ОСОБА_5 було придбано земельну ділянку та побудовано на ній міні-готель в смт. Ясіня, полонина Драгобрат Рахівського району. Частину земельної ділянки площею 200 кв.м. 24 вересня 2004 року ОСОБА_5 продав ОСОБА_6 без згоди позивачки, а 15 березня 2007 року також без згоди позивачки міні-готель та земельну ділянку подарував ОСОБА_4 ОСОБА_4 25 липня 2007 року уклав договір іпотеки з АК ПІБ.

Вказані правочини порушили її право власності, а тому просила суд визнати їх недійсними.

Рішенням Рахівського районного суду від 3 лютого 2011 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину приміщення міні-готелю загальною площею 276,59 м.кв. та на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,05 га під цим міні-готелем, що розташований в смт. Ясіня на полонині «Драгобрат» Рахівського району Закарпатської області. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки розміром 200 кв.м., укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, 24 вересня 2004 року, посвідчений нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 2227. Визнано недійсним договір дарування міні-готелю та земельної ділянки, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Рахівського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 1288. Визнано недійсним іпотечний договір за № 1140/1140 від 25 липня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ЗАТ АК ПІБ в особі філії «Відділення ПІБ в м. Рахів».

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 14 квітня 2011 року рішення суду першої інстанції змінено, у вимогах ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів дарування та іпотеки міні-готелю в смт. Ясіня, полонина Драгобрат Рахівського району та визнання права власності на його Ѕ частину відмовлено. В решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції послався на те, що за час шлюбу сторонами побудовано міні-готель та придбано земельну ділянку площею 0,05 га., однак, незважаючи на те, що це спільне майно подружжя, ОСОБА_5 без згоди дружини уклав договір купівлі-продажу частини земельної ділянки та договір дарування частини земельної ділянки і міні-готелю.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсними договору дарування та іпотеки міні-готелю та відмовляючи у задоволенні вимог про визнання недійсними договорів дарування та іпотеки, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_5 з листопада 2004 року є фізичною особою-підприємцем, міні-готель побудовано ОСОБА_5 в період здійснення ним підприємницької діяльності, тому він не є спільною сумісною власністю подружжя.

Із такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб 19 вересня 1998 року. Рішенням суду від 22 жовтня 2007 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було розірвано.

Звертаючись до суду із позовом про розірвання шлюбу, ОСОБА_5 зазначив, що сторони разом не проживали із червня 2005 року, і це встановлено судом під час розгляду справи про розірвання шлюбу.

9 березня 2003 року придбано земельну ділянку площею 0,05 га в смт. Ясіня на полонині «Драгобрат», державний акт про право приватної власності на земельну ділянку оформлено на ім`я ОСОБА_5

На вказаній земельній ділянці сторонами було збудовано міні-готель.

24 вересня 2004 року ОСОБА_5 уклав договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 200 кв.м. на полонині «Драгобрат» з ОСОБА_6

15 березня 2007 року ОСОБА_5 подарував міні-готель та земельну ділянку площею 0,05 га, що знаходяться в смт. Ясіня на полонині «Драгобрат», ОСОБА_4, який в свою чергу 25 липня 2007 року уклав договір іпотеки з АК ПІБ.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою; при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового; для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і держаної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово; згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Судом першої інстанції при розгляді справи встановлено, що, відповідно до розпорядження голови Рахівської райдержадміністрації від 12 листопада 2004 року ОСОБА_5 дозволено виготовлення виконавчого креслення на вже збудований міні-готель, готовність якого за довідкою бюро технічної інвентаризації станом на 10 травня 2005 року становить 100%.

Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Рішенням Рахівського районного суду від 10 травня 2005 року визнано за ОСОБА_5 право власності на міні-готель на полонині «Драгобрат».

Висновок апеляційного суду про те, що міні-готель на полонині «Драгобрат» не є спільним майном подружжя, а є майном приватного підприємця ОСОБА_5 є передчасним.

Апеляційний суд не звернув уваги на рішення суду, яке має преюдиційне значення, і яким встановлено, що станом на 12 листопада 2004 року міні-готель уже був збудований, оскільки ОСОБА_5 було дозволено виготовлення креслення на вже збудований об`єкт.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду має бути законним і обгрунтованим.

Рішення апеляційного суду таким вимогам закону не відповідає.

У порушення вимог ст. 212- 214 ЦПК України, апеляційний суд не з`ясував, в який період часу збудовано міні-готель, чи був ОСОБА_5 у цей час вже зареєстрований як приватний підприємець, чи було міні-готель збудовано за час шлюбу, чи після його припинення.

Крім того, суд не звернув уваги на підстави та предмет позову у справі про визнання права власності на міні-готель, з яким ОСОБА_5 звертався до суду у 2005 році, не перевірив, чи просив ОСОБА_5 визнати за ним право власності у зв`язку з тим, що міні-готель є самочинним будівництвом, чи з тих підстав, що це є його майно як приватного підприємця. Суд доводів позивачки у цій частині не перевірив, не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зазначене свідчить про те, що рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні вимог про визнання недійсним договору дарування та іпотеки міні-готелю у смт. Ясіня ухвалене з порушенням вимог процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку із чим рішення в цій частині підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 14 квітня 2011 року скасувати в частині відмови у задоволенні вимог про визнання недійсним договору дарування та іпотеки міні-готелю у смт. Ясіня, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В решті рішення апеляційного суду Закарпатської області від 14 квітня 2011 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.