Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.

суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Старокостянтинівської колійної машинної станції №276 про скасування наказу, поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 25 січня 2012 року,

У травні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Старокостянтинівської колійної машинної станції №276 про скасування наказу, поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу. В обґрунтування позову зазначив, що з 08 грудня 2010 року він працював на посаді монтера колії на Старокостянтинівській колійній машинній станції №276.

23 березня 2011 року він подав заяву про звільнення за власним бажанням з 04 квітня 2011 року.

Наказом від 04 квітня 2011 року №35/ос його було звільнено за ст. 38 КЗпП України, незважаючи на те, що протягом двох тижнів з дня подання заяви про звільнення він її відкликав.

Рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області від 04 жовтня 2011 року відмовлено в задоволенні заявленого позову.

Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 25 січня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Скасовано наказ про припинення трудового договору про звільнення ОСОБА_3 за власним бажанням.

Поновлено ОСОБА_3 на посаді монтера колії Старокостянтинівської колійної машини станції №276 з 04 квітня 2011 року та стягнуто з Старокостянтинівської колійної машини станції №276 на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 23 495,20 грн.

У касаційній скарзі державне територіально-галузеве об'єднання «Південно-Західна залізниця» просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно наказу №98-ос від 08 грудня 2010 року ОСОБА_3 було прийнято на роботу до Старокостянтинівської колійної машини станції Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» на посаду монтера колії (а.с.6).

На підставі наказу начальника Старокостянтинівської колійної машини станції від 04 квітня 2011 року №35/ос ОСОБА_3 звільнено за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України (а.с.38).

Згідно частин 1,2 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року (v0009700-92) працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації.

З матеріалів справи вбачається, що позивач подав заяву про звільнення 24 березня 2011 року, в якій просив звільнити його саме з 04 квітня 2011 року, тобто раніше закінчення двотижневого строку. Останнім днем роботи та днем звільнення є саме 04 квітня 2011 року (а.с.49).

Звертаючись з позовом, позивач не зазначав, що відкликав свою заяву про звільнення саме до 04 квітня 2011 року, будь-яка письмова заява в матеріалах справи відсутня (а.с.1-2,10-11).

Заяву про відкликання заяви про звільнення ОСОБА_3 подав лише 05 квітня 2011 року, тобто після закінчення строку попередження та видачі наказу про його звільнення (а.с.32).

Апеляційний суд у своєму рішенні посилається на те, що ОСОБА_3 01 квітня 2011 року передав ОСОБА_6 заяву про відкликання заяви про звільнення. Проте в рішенні не зазначено, якими доказами підтверджується цей факт. В якості свідка ОСОБА_6 судом не допитувалася.

Апеляційний суд зазначив, що поважних причин для звільнення з роботи за власним бажанням, викладених в ч.1 ст. 38 КЗпП України, які б підтверджували бажання ОСОБА_3 звільнитись з роботи раніше закінчення двотижневого строку не було, тому останній підлягав звільненню не 04 квітня 2011 року, а 07 квітня 2011 року, тобто через два тижні після подачи заяви про звільнення.

Проте апеляційним судом неправильно витлумачено зміст ч.1 ст. 38 КЗпП України.

За змістом ст. 38 КЗпП України сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це в межах двотижневого строку. За наявності домовленості працівника можна звільнити навіть у день подачі заяви про звільнення.

Крім того, апеляційний суд на порушення вимог ст. 215 ЦПК України не привів розрахунки стягнення суми за час вимушеного прогулу відповідно до п.п.2,8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (100-95-п) з подальшими змінами та доповненнями.

Оскільки апеляційним судом неповно з'ясовані фактичні обставини справи, порушені норми матеріального права, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню.

Рішення суду першої інстанції також не може залишатися в силі, оскільки судом порушені норми процесуального права, які є безумовною підставою для скасування судового рішення.

Згідно ч.2 ст. 30 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Згідно положення про відокремлений підрозділ Старокостянтинівська колійна машинна станція, затверджений наказом начальника Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» №350-Н від 24 червня 2011 року, даний підрозділ є відокремленим підрозділом Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» та згідно п.2.1. даного положення не є юридичною особою.

Таким чином, у розумінні ч.2 ст. 30 ЦПК України, Старокостянтинівська колійна машинна станція не може бути відповідачем у справі.

Зазначені порушення призвели до неправильного вирішення справи, а тому згідно ч.2 ст. 338 ЦПК України рішення підлягають скасування з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» задовольнити частково.

Рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 04 жовтня 2011 року та рішення апеляційного суду Хмельницької області від 25 січня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.