Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Головуючого Нечитайла О.М. Суддів Веденяпіна О.А. Олендера І.Я. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ківерцівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області

на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2014 року

у справі № 803/1956/13-а (13532/13)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт"

до Ківерцівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області

про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення,

Товариство з обмеженою відповідальністю "Волинь-зерно-продукт" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Ківерцівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення.

Волинський окружний адміністративний суд постановою від 17 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2014 року, позовні вимоги задовольнив, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 03 вересня 2013 року №0000912200. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 2 010,39 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Посадові особи відповідача провели позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаєморозрахунках з ПП "Приват Агро" за період з 01 березня 2013 року по 30 квітня 2013 року, про що склали акт від 16 серпня 2013 року №709/2201-31496816, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 198.2, пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем завищено податковий кредит за березень, квітень 2013 року на 134 025, грн.

За результатами проведеної перевірки контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 03 вересня 2013 року №0000912200, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 201 037,50 грн., з яких 134 025,00 грн. за основним платежем та 67 012,50 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість, сплаченого у ціні вартості товарів (робіт, послуг), отриманих від ПП "АФ Приват Агро", за нікчемним правочином.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів у зазначеного контрагента.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ ПП "АФ Приват Агро" (постачальник) та позивачем (покупець) було укладено договір поставки від 04 грудня 2012 року 04/12-04, відповідно до якого постачальник зобов'язався систематично поставляти покупцю товар, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити поставлені товари у відповідності з умовами, визначеними додатками до кожної окремої партії товару, що є невід'ємними складовими вищевказаного договору.

На виконання умов даного договору, постачальником в період з 01 березня 2013 року по 30 квітня 2013 року було передано у власність позивача товар (шрот соняшниковий) на загальну суму 804 125, 20 грн. відповідно до додатків до договору поставки від 04 грудня 2012 року 04/12-04.

Фактичне виконання вказаних договірних відносин підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових та податкових накладних, товарно-транспортними накладними.

Позивачем проведено розрахунок за договірними зобов'язаннями перед ПП "АФ Приват Агро" у повному розмірі, що також підтверджується банківськими виписками за період з 20 березня 2013 року по 07 травня 2013 року.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України (2755-17) , підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.

У той же час, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ "АФ Приват Агро".

При цьому, судами попередніх інстанцій обґрунтовано зазначено про те, що чинне податкове законодавство, не ставить у залежність формування позивачем податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету, питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про протиправність прийнятого податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення та наявність правових підстав для його скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

1. Касаційну скаргу Ківерцівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області залишити без задоволення.

2. Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2014 року у справі № 803/1956/13-а (13532/13) залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.