Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого: Кузнєцова В.О.,

суддів: Кадєтової О.В.,

Мостової Г.І.,

Наумчука М.І.,

Остапчука Д.О.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення суми, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2011 року,

У січні 2011 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення боргу.

рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 17 травня 2011 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 Ѕ частину сплачених за кредитним договором коштів у розмірі 31 116 грн. 47 коп., витрати по оплаті судового збору - 311 грн. 17 коп., інформаційно-технічному забезпеченню розгляду справи - 120 грн.

рішенням апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2011 року рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 травня 2011 року скасовано та постановлено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6 просить скасувати оскаржуване судове рішення, із залишенням у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони у справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 23 квітня 2003 року.

За час перебування у шлюбі, 23 серпня 2005 року між ОСОБА_5 та ВАТ «ПриватБанк» укладено кредитний договір № КЗМ 0GK 15003664, відповідно до якого позичальник отримав кредит в розмірі 12 091 доларів 60 центів США.

рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 25 травня 2009 року шлюб між сторонами розірвано.

27 липня 2009 року ОСОБА_4 сплатила банку належні до сплати за кредитним договором грошові кошти у розмірі 8 117 доларів 94 центів США, що за курсом НБУ на час оплати становило 62 232 грн. 94 коп.

Суд першої інстанції, встановивши, що кредит був забезпечений іпотекою, предметом якої була квартира, придбана подружжям за час шлюбу, існувала загроза для позивача втратити зазначене майно у випадку не виконання відповідачем умов кредитного договору, при задоволенні позову керувався ст. 520 ЦК України, якою передбачено, що боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою за згодою кредитора, та на ст. 528 ЦК України згідно якої інша особа може задовольнити вимоги кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, керувався ст.ст. 513, 628 ЦК України та встановивши, що не оформлено жодної угоди про переведення боргу, не встановлено небезпеки втрати майна чи не сплати кредиту, виплата кредиту проводилася відповідачем відповідно умов кредитного договору, виходив з того, що відсутні будь-які підстави для застосування судом першої інстанції ст.ст. 520, 528 ЦК України та задоволення позову.

Проте з висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу (1618-15) , у межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

При цьому, враховуючи норми ст. ст. 27, 31 ЦПК України, позивач самостійно визначає предмет й підстави позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову.

Вирішуючи спір по суті, суди попередніх інстанцій цих вимог закону не врахували.

Застосовуючи до спірних правовідносин сторін, положення ст.ст. 520, 528, 513, 628 ЦК України, суди попередніх інстанцій, в порушення вимог ст. 214 ЦПК України, не врахували, що в розумінні цивільно-процесуального права підставу позову складають власне не норми матеріального права, які просить застосувати позивач, а зазначення фактичних обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та докази, на підтвердження зазначених позивачем обставин.

В обґрунтування позовних вимог про стягнення Ѕ частину сплачених за кредитним договором коштів, позивач посилалась на те, що борг за цим договором був боргом в інтересах сім'ї, не зважаючи на те, що стороною кредитного договору виступив відповідач; квартира, яку було придбано за кредитні кошти, увійшла до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя; рішенням Вишгородського районного суду від 18 травня 2010 року визначено частки сторін у спільній сумісній власності подружжя в т.ч. по Ѕ вказаної квартири.

Суди попередніх інстанцій, встановивши, що позивач на виконання умов кредитного договору, укладеного в інтересах сім'ї, сплатила всі необхідні платежі, в порушення вимог ст. 214 ЦПК України не правильно визначили правову норму, яка підлягала застосуванню до цих правовідносин та при вирішенні спору по суті не врахували положення Сімейного Кодексу України (2947-14) (надалі по тексту СК України).

Відповідно до ст. 60 СК України, встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Все те, що одержане за договором, укладеним одним з подружжя в інтересах сім'ї, стає спільною власністю подружжя (ч. 3 ст. 61 СК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Зважаючи на те, що в справі не вимагається додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судами повно й правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_5 Ѕ частину сплачених за кредитним договором коштів на підставі ст. 60, ч. 3 ст. 61, ч.4 ст. 65 СК України.

При цьому, колегія суду виходить з того, що у випадку укладення одним із подружжя кредитного договору в інтересах сім'ї, подружжя є солідарними боржниками за цим договором, тому один із подружжя, який виконав зобов'язання, що виникло з кредитного договору, має право пред'явити до іншого вимогу про відшкодування Ѕ частину сплачених за кредитним договором коштів.

Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 задовольнити частково.

рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 травня 2011 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 28 вересня 2011 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_4 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 Ѕ частину сплачених за кредитним договором коштів у розмірі 31 116 грн. 47 коп., витрати по оплаті судового збору в розмірі 311 грн. 17 коп.

рішення оскарженню не підлягає.