Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого: Пшонки М.П.,

суддів: Мазур Л.М., Маляренка А.В., Матвєєвої О.А., Юровської Г.В.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Відкрите акціонерне товариство комерційний банк «Надра», Львівське обласне комунальне підприємство «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про поділ майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 8 липня 2009 року та на ухвалу апеляційного суду Львівської області від 25 травня 2010 року,-

У травні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що укладений з відповідачем 11 лютого 2003 року шлюб рішенням суду від 6 травня 2008 року розірвано, спільних дітей вони не мають. Просила розділити спільно нажите з відповідачем майно, а також визнати за нею право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 8 липня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 25 травня 2010 року, позов задоволено частково.

Поділено майно подружжя, виділивши ОСОБА_1: форми для запікання вартістю 300 грн., набір каструль вартістю 150 грн., ковдру синтепонову вартістю 80 грн., ковдру 2х2,2 вартістю 70 грн., постіль «Ла Велла» рожеву вартістю 150 грн., рушники банні виробництва Єгипет червоний та синій вартістю по 80 грн. кожний, рушник банний виробництва Єгипет рожевого кольору вартістю 30 грн., плед вартістю 150 грн., відеомагнітофон вартістю 400 грн., кавомолку вартістю 100 грн., кухонний гарнітур вартістю 4 500 грн., столовий набір з китайськими ієрогліфами вартістю 300 грн., спальний гарнітур вартістю 5 000 грн., чайний сервіз на шість персон білий з маками вартістю 600 грн., вазон «Фікус» великий вартістю 700 грн., телевізор «Тошіба» вартістю 600 грн., ДВД вартістю 1 500 грн., килим коричневий вартістю 110 грн., а всього на загальну суму 16 490 грн.

ОСОБА_2 виділено: кальян вартістю 350 грн., подушки 2 шт. вартістю 60 грн., ковдру синтепонову вартістю 80 грн., рушник виробництва Єгипет зеленого кольору вартістю 80 грн., рушник банний виробництва Єгипет блакитного кольору вартістю 30 грн., телевізор «Нордменде» вартістю 400 грн., холодильник «Самсунг» вартістю 1 500 грн., масляний обігрівач вартістю 650 грн., комп'ютерний стіл вартістю 230 грн., вазони «Китайська роза» та «Монстера» вартістю 300 грн. та 80 грн., гарнітур «Барокко» \вітальня\ вартістю 8 000 грн., диван оранжевого кольору вартістю 2 000 грн., музичний центр вартістю 1 300 грн., гітару вартістю 1 000 грн., а всього на загальну суму 16 060 грн.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1, за ОСОБА_2 - право власності на 2/3 частки зазначеної квартири.

Стягнуто з ОСОБА_2 1 700 грн. державного мита у дохід держави та 220 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Не погодившись, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить змінити рішення суду, визнавши за нею право власності на Ѕ частину спірної квартири, та стягнути на її користь компенсацію Ѕ частини спільного майна у сумі 25 690 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частково задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій здійснили поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, та придбання і наявність якого доведена, а щодо придбаної на кредитні кошти квартири, то виходили з того, що спільною сумісною власністю є кошти, внесені сторонами разом у придбання квартири та на часткове погашення кредиту.

Проте з такими висновками цілком погодитися не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України та ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 4 ст. 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Судами встановлено, що 11.02.2003 року сторони уклали шлюб.

Між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 17.08.2005 року було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. \а.с.13\

Цього ж дня між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра» було укладено кредитний договір про надання цільового кредиту для проведення розрахунків за вищезазначеним договором купівлі-продажу квартири.

Виконання кредитного договору забезпечено договором іпотеки від 17.08.2005 року, предметом якого стала придбана квартира, що є предметом спору, та договором поруки від 17.08.2005 року, укладеним між позивачкою ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра».

Визнаючи за позивачкою право власності на меншу частку квартири, суди не звернули уваги на те, що кредит надавався банком одному з подружжя для придбання спірної квартири та використаний на придбання спірної квартири в інтересах сім'ї, позивачка визнає свій обов'язок по погашенню кредиту нарівні з відповідачем, є поручителем по кредитному договору, та на те, що, набувши право на частину предмету іпотеки, вона набула статус іпотекодавця (ст. 23 Закону України «Про іпотеку»), а тому висновок суду про те, що частки сторін у спільній сумісній власності на квартиру нерівні є передчасним.

Згідно з ч.2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 338, 345, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 8 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 25 травня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.