Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого: Пшонки М.П.,

суддів: Мазур Л.М., Маляренка А.В., Матвєєвої О.А., Юровської Г.В.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вишня» до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вишня», виконавчого комітету Львівської міської ради, ЛКП «Під Зуброю», Відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Сихівського РВ ЛМУ УМВСУ у Львівській області про визнання права користування квартирою та зобов'язання поновити реєстрацію, за касаційною скаргою Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вишня» на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 29 грудня 2010 року та на ухвалу апеляційного суду Львівської області від 16 червня 2011 року,-

У березні 2008 року ОСББ «Вишня» звернулося до суду з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що на період виконання ОСОБА_1 обов'язків двірника ЖБК №225, правонаступником якого є ОСББ «Вишня», їй у користування було надано квартиру. Відповідач з 1995 року послуг з прибирання не надає, проживає у спірній квартирі та відмовляється її звільнити. Трудові відносини між ОСОБА_1 та ЛКП «Під Зуброю» розірвано 1 березня 2007 року. ОСББ «Вишня» просило задовольнити позов, оскільки відповідач без відповідних правових підстав та не за призначенням використовує спірну квартиру, що є власністю позивача.

ОСОБА_1 звернулася із зустрічним позовом, зазначаючи про те, що вона у квартирі була зареєстрована, проживала, сплачувала всі комунальні послуги та виконувала обов'язки двірника, а у 2007 році звільнилася за власним бажанням. Вважала, що набула право користування та проживання у квартирі, оскільки не має іншого місця проживання, та що у разі забезпечення її житлом, а саме надання іншої рівноцінної квартири, згодна виселитися із спірної квартири.

Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 29 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 16 червня 2011 року, у задоволенні позову ОСББ «Вишня» відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_2.

Зобов'язано Сектор громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Сихівського РВ ЛМУ УМВСУ у Львівській області поновити реєстрацію ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі ОСББ «Вишня», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСББ «Вишня» про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, суд першої інстанції виходив із відсутності достатніх даних, які б свідчили про непроживання відповідачки у спірному жилому приміщенні без поважних причин. Обґрунтовуючи задоволення зустрічного позову, суд виходив з того, що ОСОБА_1 правомірно вселилася в зазначену квартиру, не має заборгованості по комунальним платежам, що свідчить про фактичне існування договору найму.

Апеляційний суд погодився з таким рішенням, хоча у мотивувальній частині послався на помилкове застосування ст. 125 ЖК України.

Проте з такими висновками судів попередніх інстанцій цілком погодитися не можна, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням виконкому Львівської міської ради народних депутатів від 27.09.1991 року затверджено рішення загальних зборів членів ЖБК №225 від 11.09.1991 року про закріплення квартир за членами кооперативу згідно додатку, відповідно до якого квартира АДРЕСА_2 є службовою. \а.с.221, 224\.

ОСОБА_1 з 02.12.1991 року по 01.03.2007 року працювала двірником, звільнена за власним бажанням, що підтверджується даними трудової книжки. \а.с.132-133\

Загальні збори ЖБК №225 06.09.1991 року прийняли рішення (протокол №2) про надання ОСОБА_1 права на проживання у двокімнатній квартирі №72, жилою площею 22 м2 на період роботи двірником. \а.с.77 \

ОСОБА_1 зареєстрована у зазначеній квартирі з 15.02.1998 року. \а.с.72, 75 зв.\

Відповідно до п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» (v0005700-09) підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, а тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні позову.

Позивач зазначив факт тривалого непроживання відповідачки у спірному службовому жилому приміщенні, на яке за змістом ст. 123 ЖК України, поширюється дія ст.ст. 71, 72 ЖК України, хоча послався на ст. 116 ЖК України.

Суди попередніх інстанцій не застосували норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини, не з'ясували тривалість непроживання відповідачки у спірній квартирі та причини її відсутності.

Вирішуючи питання про право користування ОСОБА_1 спірним житловим приміщенням, суди виходили з того, що воно є її єдиним житлом, однак, це суперечить договору про визначення ідеальних часток у квартирі АДРЕСА_3 від 26.11.2008 року, з якого вбачається, що ОСОБА_1 являється учасником спільної дольової власності на зазначену квартиру та тимчасово проживає в Іспанії.\а.с.286 т1\

Між тим, Пленум Верховного Суду України в п.9 постанови №2 від 12.04.1985 року (v0002700-85) зі змінами «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України (5464-10) » звернув увагу судів на необхідність з'ясування питання, чи було спірне приміщення постійним місцем проживання особи, яка ставить питання про визнання за нею права користування цим житлом. При цьому зазначив, що наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для задоволення таких вимог.

Відповідно до ч.2 ст. 338 ЦПК України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 338, 345, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Вишня» задовольнити.

Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 29 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 16 червня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.