6-6186св12 Про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - 11.05.2012 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 5 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 5 січня 2012 року,

У листопаді 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ККП «Маріупольтепломережа» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, посилаючись на те, що його звільнення з займаної посади машиніста рубальної установки 3 розряду цеху з виробництва біопалива, на підставі п.2 ст. 40 КЗпП України, проведено необґрунтовано, а тому просив визнати наказ про звільнення незаконним, поновити на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 5 грудня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 5 січня 2012 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ККП «Маріупольтепломережа» про визнання наказу незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судові рішення не відповідають вказаним вимогам.

Судами встановлено, що згідно наказу №143/к від 2 серпня 2011 року ОСОБА_3 було прийнято на роботу оператором устаткування з переробки деревини 3 розряду до цеху з виробництва біопалива ККП «Маріупольтепломережа».

Наказом №164/к від 1 вересня 2011 року ОСОБА_3 переведений машиністом рубальної машини 3 розряду.

Відповідно до наказу №362 від 21 червня 2011 року на ККП «Маріупольтепломережа» введено Положення про навчання з питань охорони праці. Пунктами 2.1.2, 2.1.4 та 2.1.7 даного Положення передбачено, що працівники підприємства періодично в процесі роботи повинні проходити перевірку знань. Формою перевірки є іспит, який може проводитися у вигляді опитування за інструкціями з охорони праці, виробничими, експлуатаційними, пожарної безпеки тощо. Працівник, що не пройшов перевірку знань з питань охорони праці, до роботи не допускається.

Наказом № 489 від 29 серпня 2011 року на підприємстві утворена постійно діюча комісія з перевірки знань по охороні праці у складі в.о. головного інженера, головного енергетика, заступника директора по будівництву і ремонту, в.о. начальника Орджонікідзевського району, начальника служби ОТ, голови профкому, інженерів СОТ, інспекторів.

Згідно з протоколом №80 від 20 вересня 2011 року комісія підприємства перевірила знання інструкцій з охорони праці № 45,47,11,49,52,68 (при роботі з рубальною машиною), пожарної безпеки, електробезпеки, інструкції по експлуатації бензопили і дійшла висновку, що ОСОБА_3 цих інструкцій не знає. Перевірка знань цих інструкцій проводилася також 23 вересня 2011 року та 30 вересня 2011 року і висновки комісії не змінилися.

Наказом №186/к від 3 жовтня 2011 року ОСОБА_3 звільнений з займаної посади на підставі виявленої невідповідності виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації, яка перешкоджає продовженню даної роботи, оскільки інших вакантних посад на підприємстві відповідної кваліфікації не було.

Відмовляючи в задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що при перевірці знань з техніки безпеки позивач показав недостатню кваліфікацію, що свідчить про його невідповідність займаній посаді, а тому його звільнення з роботи проведено правильно.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій погодитися не можна, оскільки вони зроблені судами без належного з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, оцінки наданих ними доказів, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п.2 ст. 40 КЗпП України трудових договір, укладений з працівником на невизначений термін, може бути розірвано власником у випадку виявленої невідповідності працівника займаній посаді, або виконуваній роботі, через недостатність кваліфікації, що перешкоджає продовженню даної роботи.

Якщо працівник внаслідок недостатньої кваліфікації не може виконувати доручену йому роботу, адміністрація повинна вжити заходів для переведення працівника за його згодою на іншу роботу з урахуванням його кваліфікації.

Відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 (v0009700-92) «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами та доповненнями) при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 40 КЗпП України суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов'язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров'я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.

Пунктом 2.1.1 Положення про навчання з питань охорони праці передбачено, що підготовку працівників для виконання робіт з підвищеною небезпекою здійснюється тільки в учбових закладах, які отримали в установленому порядку ліцензію та дозвіл Держпромнагляду на здійснення такого навчання. На підприємстві видаються накази з затвердженими графіками проведення навчання та перевірки знань з питань охорони праці, з якими ознайомлені працівники.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, в порушення вимог ст. 214 ЦПК України не перевірив чи видавався ККП «Маріупольтепломережа» наказ про направлення позивача на навчання з охорони праці та наказ про перевірку знань з питань охорони праці та чи було проведено навчання позивача відповідно до п.2.1.1. Положення.

Згідно ч. 7 ст. 19 Закону України «Про охорону праці», п. 3. 16. Типового Положення і п. 2.1.6. Положення, затвердженого наказом №362 від 21 червня 2011 року, при незадовільних результатах перевірки знань з питань охорони праці працівники протягом одного місяця повинні пройти повторне навчання і повторну перевірку знань.

Разом з тим, судами не було перевірено чи проводилось повторне навчання позивача з охорони праці.

Судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки підставам звільнення позивача за п.2 ст. 40 КЗпП України та не встановлено фактичних даних, які б підтверджували, що внаслідок недостатньої кваліфікації позивач не може належно виконувати покладені на нього трудові обов'язки.

Зазначене вище свідчить про неповне встановлення судами, як першої, так і апеляційної інстанцій, фактичних обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, що в свою чергу призвело до поверхового та неправильного вирішення спору.

Оскільки допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 338, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 5 грудня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 5 січня 2012 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.