6-4566св12 Про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним - 11.05.2012 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Братського районного суду Миколаївської області від 24 жовтня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 20 грудня 2011 року,

У вересні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 9 листопада 2004 року він є власником земельної ділянки площею 5,62 га, що розташована в межах території Григорівської сільської ради Братського району Миколаївської області. У 2006 році за усною домовленістю він тимчасово передав зазначену земельну ділянку в оренду ОСОБА_4, який зобов'язався вчасно та в повному розмірі сплачувати орендну плату й повернути земельну ділянку за першою вимогою. Будь-яких письмових договорів з відповідачем він не укладав і, відповідно, не підписував. Однак пізніше дізнався, що ОСОБА_4 зареєстрував у Братському секторі Миколаївської регіональної філії Державного комітету України по земельним ресурсам підписаний, начебто ним, договір оренди землі від 30 березня 2006 року, згідно з яким має право протягом п'ятнадцяти років користуватися належною йому земельною ділянкою, у зв'язку з чим відмовляється повернути йому земельну ділянку.

Ураховуючи викладене, позивач на підставі ст. ст. 16, 203, 215, 216, 638 ЦК України просив суд визнати договір оренди землі від 30 березня 2006 року недійсним.

Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 24 жовтня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 20 грудня 2011 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що хоча позивач особисто й не підписував спірний договір оренди земельної ділянки, проте всі його наступні дії свідчать про його вільне волевиявлення на укладення такого договору та схвалення дій матері - ОСОБА_3 - на укладення від його імені договору в письмовій формі, питання про визнання договору недійсним з підстав виходу представника за межі наданих повноважень позивачем не ставилось.

Проте повністю погодитись із таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають; суди не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, при цьому порушили норми як процесуального, так і матеріального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки площею 5,62 га, що розташована в межах території Григорівської сільської ради Братського району Миколаївської області. 25 липня 2006 року в Братському секторі Миколаївської регіональної філії Державного комітету України по земельним ресурсам був зареєстрований договір оренди землі, згідно з яким ОСОБА_3 передав у оренду належну йому земельну ділянку ОСОБА_4 Договір оренди від 30 березня 2006 року був підписаний в інтересах позивача його матір'ю - ОСОБА_3

Згідно зі ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представник має право діяти від імені і за рахунок особи, яку він представляє.

Однак повноваження, надані представнику, на підставі довіреності, повинні виконуватися у відповідності до змісту цієї довіреності та у її межах.

Відповідно до ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

З матеріалів справи вбачається, що договір оренди позивач не підписував, довіреність на ім'я ОСОБА_3 ним не видавалась.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з чч. 1, 3 ст. 215 підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1 - 3, 5 і 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 216 ЦК України визначено особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

На порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України суди на зазначені положення закону уваги не звернули, не визначилися з характером спірних правовідносин, не з'ясували чи уповноважував ОСОБА_3 свою матір на укладення договору оренди та дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову.

Вказавши, що питання про визнання договору недійсним з підстав виходу представника за межі наданих повноважень позивачем не ставилось, суд не звернув уваги на вимоги ч. 1 ст. 241 ЦК України, за якою правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Крім того, схвалити можна дії представника, який діяв за дорученням і перевищив повноваження, а в даному випадку позивач доручення взагалі не видавав.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Братського районного суду Миколаївської області від 24 жовтня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 20 грудня 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.