Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Ткачука О.С.

суддів: Висоцької В.С., Колодійчука В.М., Савченко В.О., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про покладання обов'язку нарахувати заробітну плату за період роботи з 1 травня 2008 року до 1 вересня 2010 року, стягнення заробітної плати з урахуванням індексу інфляції, 3% річних від простроченої суми та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 18 січня 2012 року,

У березні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про покладання обов'язку нарахувати заробітну плату за період роботи з 1 травня 2008 року до 1 вересня 2010 року, стягнення заробітної плати з урахуванням індексу інфляції, 3% річних від простроченої суми та відшкодування моральної шкоди.

Зазначав, що з 1 травня 2008 року без укладення письмового трудового договору був фактично допущений відповідачем до виконання роботи на посаді головного інженера, яку виконував до 1 вересня 2010 року. Протягом цього періоду, ОСОБА_2 як роботодавець, не виконував свої зобов'язань щодо нарахування та виплати заробітної плати, що призвело до виникнення заборгованості з її виплати та заподіяло позивачу моральну шкоду.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача 35 373 грн. 35 коп. заборгованості по заробітній платі з урахуванням індексу інфляції та 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 жовтня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 18 січня 2012 року зазначене рішення районного суду скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача 3000 грн.. заборгованості по заробітній платі та 1000 грн.. на відшкодування моральної шкоди; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення апеляційного суду в частині стягнення заробітної плати змінити та стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі з урахуванням індексу інфляції в сумі 43 066 грн. 23 коп., посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги, апеляційний суд виходив з того, що позивач відповідно до вимог ст. 233 КЗпП України має право на стягнення заробітної плати лише за останні три місяці роботи.

Однак з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до вимог ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Судом установлено, що сторони перебували у трудових відносинах у період з 1 травня 2008 року до 1 вересня 2010 року.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про оплату праці» передбачено порядок та умови виплати заробітної плати.

Згідно ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Установивши, що на час припинення трудових стосунків ОСОБА_1 із відповідачем, існувала заборгованість по оплаті заробітної плати, яка за весь період роботи виплачувалася не в повному розмірі, апеляційний суд безпідставно обмежився стягненням заробітної плати лише за останні три місяці роботи ОСОБА_1, посилаючись на вимоги ст. 233 КЗпП України, якою передбачені строки звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Крім того, при вирішенні спору апеляційним судом не застосовані вимоги ст. 33 Закону України «Про оплату праці», якою передбачена індексація заробітної плати та не враховані роз'яснення Пленуму Верховного Суду України надані у ч. 1 п. 22 постанови № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» (v0013700-99) про її застосування.

Таким чином правильно установивши фактичні обставини справи, апеляційний суд припустився помилки у застосуванні норм матеріального права та не застосував правову норму, яка підлягає застосуванню, що призвело до неправильно вирішення справи в частині позовних вимог про стягнення заробітної плати з урахуванням індексу інфляції.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 18 січня 2012 року скасувати.

Справу передати на новий апеляційний розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.