Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого: Сімоненко В.М.

Суддів: Амеліна В.І., Карпенко С.О.,

Олійник А.С., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційної скаргою ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 16 травня 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 6 жовтня 2011 року,

У лютому 2010 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, вимоги збільшив в лютому 2011 року та просив стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за кредитним договором в розмірі 220943,88 грн. Вимоги обґрунтовані тим, що 18 вересня 2007 року між банком та відповідачем ОСОБА_3 укладений кредитний договір, умови якого не виконуються, відповідач ОСОБА_4 є поручителями, тому повинна відповідати солідарно.

Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 16 травня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Севастополя від 6 жовтня 2011 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволеню частково.

Судами встановлено що 18 вересня 2007 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 11217408000 за яким відповідачу передано 30000 швейцарських франків строком по 18 вересня 2012 року з виплатою 9,99 відсотків річних.

В той же день між банком та відповідачем ОСОБА_4 укладено договір поруки відповідно до якого відповідачка зобов'язалась відповідати за порушення договору відповідачем ОСОБА_3

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суди виходили з того, що відповідач ОСОБА_3 порушує зобов'язання, а тому воно підлягає достроковому стягненню.

Однак з такими висновками погодитись не певною мірою погодитись не можливо, оскільки їх зроблено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 213 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

В запереченнях проти позову (а.с.60) та в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції відповідач посилався на те, що банком необґрунтовано, та з порушенням п.п. 3.1, 5.2 договору були підвищені проценти за користування кредитними коштами, а саме на час підвищення не було простроченої заборгованості, про підвищення процентної ставки банк відповідача не повідомив, а тому зобов'язаний був нараховувати відсотки за попередньою ставкою (п.1.3 договору). Крім того, відповідно до п. 5.2 договору банк підвищує відсотки по кредиту лише при настанні відповідних обставин.

Доводи відповідача в цій частині належним чином суди не перевірили.

Так, ухвалюючи рішення апеляційний суд зазначив, що підвищення відсотків за користування кредитом відбулось у зв'язку з наявністю заборгованості, про що відповідача повідомлено рекомендованим листом від 22 лютого 2008 року (а.с.42).

Разом з тим, суд не звернув уваги на те, що в зазначеному листі відсутні відомості про наявність заборгованості відповідача перед банком а лише йдеться про підвищення процентної ставки « у разі порушення умов кредитної дисципліни.

При цьому суд не надав належної оцінки розрахунку заборгованості (а.с.173) станом на лютий 2008 року заборгованості по кредиту у відповідача не має.

Таким чином, суди належним чином не з'ясували чи була наявна заборгованість у відповідача, чи відбулось підвищення відсотків за користування кредитними коштами відповідно до підстав зазначених у п. 5.2 договору та з дотриманням процедури визначеною. Сторонами у п. 1.3 договору, за який період банком нарахована заборгованість обґрунтовано та за якими платежами, чи були підстави підвищена відсоткової ставки вдвічі та з якого періоду, за який період банк підвищив відсоткову ставку на 2 %, згідно з листами та які були підстави для цього, з огляду на зазначений розрахунок банку.

Отже судові рішення ухвалені судами з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, а тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 16 травня 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 6 жовтня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.