Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого: Сімоненко В.М.,

Суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П.,

Дербенцевої Т.П., Олійник А.С.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа орган опіки та піклування Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, третя особа орган опіки та піклування Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання за касаційними скаргами служби у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації та ОСОБА_4 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 31 травня 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 жовтня 2011 року,

У лютому 2011 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення аліментів на її користь на утримання сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі в розмірі 4000 грн., починаючи з дня пред'явлення позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.

Крім того, просила визнати місце проживання дитини з нею.

Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 27 грудня 2010 року відповідач забрав сина з дитячого садочку і по теперішній час, переховуючи його в невідомому місці, не дає їй можливості спілкуватись з дитиною, не відповідає на телефоні дзвінки.

У квітні 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом про визначення місця проживання сина з ним за адресою: АДРЕСА_1, посилаючись на неналежне ставлення матері ОСОБА_3 до виконання своїх батьківських обов'язків.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 31 травня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.

Визначено місце проживання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_3, яка проживає в АДРЕСА_2

Стягнуто зі ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця м. Києва, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_3, аліменти на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі ј частини усіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 25 жовтня 2011 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 31 травня 2011 року залишено без змін.

У касаційній скарзі служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації та ОСОБА_4, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ставлять питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що стороні перебували у шлюбі з 27 грудня 2003 року. Рішенням суду від 17 листопада 2011 року шлюб розірвано. У шлюбі народився син ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1. 27 грудня 2010 року відповідач ОСОБА_4 забрав сина з дитячого садочку для проживання у своїй новій сім'ї.

Ухвалюючи рішення про визначення місця проживання малолітньої дитини з матір'ю ОСОБА_3, суди виходили з того, що відповідно до норм міжнародного права розлучення малолітньої дитини з матір'ю протирічить принципу шостому Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року.

Однак з такими висновками повною мірою погодитись не можна, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Преамбулою Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України № 789-ХII (789-12) від 27 грудня 1991 року ( далі Конвенція) визнається, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особи необхідно зростати в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння.

Відповідно до ст. 3 Конвенції у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно до положень ст. 9 зазначеної Конвенції, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і

необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

При цьому поняття розлучення слід тлумачити з огляду на право одного з батьків на спілкування з дитиною та обов'язок другого батька надати можливість для такого спілкування.

Крім того, відповідно до положень принципу № 7 абз. 2 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією № 1385 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року (995_384) , найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за його навчання; ця відповідальність лежить перш за все на батьках.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо.

Відповідно до ч. 3 ст. 213 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції відповідач посилався на те, що рішення суду є необґрунтованим, оскільки суд визначаючи місце проживання дитини з матір'ю поклав в основу рішення лише пояснення свідків та не надав оцінку усім наявних у справі доказам, а саме: витягу з протоколу засіданні комісії з питань захисту прав дитини Дарницької районної державної адміністрації в м. Києві від 12 травня 2011 року, результатам роботи психолога з сім'єю ОСОБА_3 від 12 травня 2011 року, протоколу бесіди з дитиною ОСОБА_5 від 26 квітня 2011 року та протоколу бесіди з ОСОБА_7 від 10 травня 2011 року.

Крім того, не приймаючи до уваги висновки органу опіки та піклування щодо доцільності визначення місця проживання з батьком ОСОБА_4 суд першої інстанції в порушення вимог ч. 4 ст. 212 ЦПК України мотиви його не прийняття в рішенні не навів, а лише зазначив про доцільність визначення місця проживання з матір'ю.

На зазначені порушення відповідач посилається також в касаційній скарзі.

Апеляційний суд в порушення вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України на відсутність оцінки зазначених доказів у рішенні суду першої інстанції уваги не звернув, зазначені докази не дослідив та належну оцінку їм не надав, ухваливши рішення з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, а тому відповідно до ч. 3 ст. 338 ЦПК України ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При цьому апеляційний суд, зазначаючи, що відповідно до принципу шостого Декларації з прав дитини малолітню дитину не слід розлучати з матір'ю, не врахував інші вищезазначені нормативні акти з цих правовідносин та не звернув уваги на те, що при вирішені справ щодо визначення місця проживання дітей слід виходити з балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини та обов'язком батьків діяти при цьому лише в її інтересах.

Керуючись ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів

Касаційні скарги служби у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації та ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 25 жовтня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до апеляційного суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.