6-42732ск12 Про визнання договорів купівлі-продажу квартири недійсними - 11.05.2012 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 8 липня 2010 року,

У листопаді 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що за спільні гроші у 2000 році вони придбали у житлово-будівельному кооперативі двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. У 2001 році виїхали працювати у Португалію, де перебували до 26 червня 2004 року. Після повернення дізналися про відчуження їхньої квартири за договором купівлі-продажу від 29 квітня 2003 року.

Квартиру купив ОСОБА_3 У серпні 2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до прокуратури м. Луцька. За їхнім зверненням порушено кримінальну справу щодо незаконного відчуження вказаної квартири, яку було продано іншим особам ще двічі. Позивачі просили визнати недійсними договори купівлі-продажу зазначеної квартири.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 березня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 8 липня 2010 року, у задоволенні позову відмовлено.

15 вересня 2010 року до Верховного Суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 8 липня 2010 року, в якій заявники просили скасувати вказані судові рішення, й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Ухвалою Верховного Суду України від 7 жовтня 2010 року було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Ухвалою Верховного Суду України від 18 квітня 2011 року справу призначено до судового розгляду.

13 листопада 2011 року набрав чинності Закон України від 20 жовтня 2011 року № 3932-VI (3932-17) «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України».

Відповідно до пункту 2 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (2453-17) касаційні скарги (подання) не розглянуті Верховним Судом України до 1 листопада 2011 року включно, передаються ним до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, про що постановлюється ухвала.

Ухвалою Верховного Суду України від 15 листопада 2011 року справу за вищевказаним позовом було передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Враховуючи викладене, зазначена справа підлягає розгляду Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що квартира ОСОБА_3 була продана з відома позивача - ОСОБА_1 - її близькими родичами - матір'ю ОСОБА_6 та сестрою ОСОБА_7 ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, майно придбано ним у передбаченому законом порядку, а отже, із цих підстав не можуть бути визнані недійсними й два наступних договори купівлі-продажу спірної квартири.

Проте погодитись повністю із такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що квартира АДРЕСА_1 придбана в 2000 році та оформлена на ОСОБА_1

При зверненні до суду з указаним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначали, що під час їхнього перебування за кордоном, без їхньої згоди та відома, належна їм квартира від імені ОСОБА_1, відповідно до договору купівлі-продажу від 29 квітня 2003 року, була продана ОСОБА_3

Придбану квартиру ОСОБА_3 згідно з договором купівлі-продажу від 17 липня 2004 року продав ОСОБА_4, яка у свою чергу відповідно до договору купівлі-продажу від 15 вересня 2004 року продала спірну квартиру ОСОБА_5

Відповідно до п. 2 ст. 44 Цивільного Кодексу України (редакції 1963), письмові угоди повинні бути підписані особами, які їх укладають.

Договір купівлі-продажу квартири від 29 квітня 2003 року був укладений від імені ОСОБА_1 Відповідно до висновків судової почеркознавчої експертизи від 15 серпня 2007 року № 467 підпис та рукописний запис ОСОБА_1, виконані в графі продавець у договорі купівлі-продажу квартири від 29 квітня 2003 року, виконані не ОСОБА_1, а іншою особою (а.с. 212-215).

Згідно із ч. 1 ст. 145 ЦК України 1963, якщо майно за плату придбане у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не повинен був знати (добросовісний набувач), то власник вправі витребувати це майно від набувача лише в разі, коли майно загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадено у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їх волею.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 в заяві прокурору від 8 липня 2004 року, зазначала, що залишила письмове доручення своїм родичам лише щодо приватизації спірної квартири.

Проте, висновок суду про те, що квартира вибула з володіння позивачів з їхньої волі є помилковим, оскільки позивачі довірили своїм родичам саме користуватись квартирою та не наділяли їх повноваженнями щодо продажу спірної квартири.

У порушення вимог ст.ст. 212- 214 ЦПК України суди на зазначені положення закону уваги не звернули та не з'ясували повною мірою зазначених обставин.

Наведене свідчить про те, що судові рішення постановлені з порушенням норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а також неправильним застосуванням норм матеріального права.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатися законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 30 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 8 липня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.