Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Дьоміної О.О.,

суддів: Коротуна В.М., Кафідової О.В., Попович О.В., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання недійсними договору дарування квартири, третейської угоди, свідоцтва про право власності на квартиру, визнання права власності на 1/2 частину квартири, встановлення порядку користування квартирою; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на нерухоме майно, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 12 лютого 2010 року,

У травні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із указаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що під час шлюбу із ОСОБА_2 ними придбано квартиру АДРЕСА_1. Через погіршення стосунків із відповідачкою остання створювала перешкоди у користуванні квартирою. 15 травня 2008 року ОСОБА_2 без згоди ОСОБА_1 подарувала зазначену квартиру своїй матері - ОСОБА_3 Рішенням третейського суду 6 жовтня 2008 року затверджено мирову угоду, відповідно до якої за ОСОБА_4 визнано та зареєстровано право власності на спірну квартиру. ОСОБА_1 просив визнати недійсним договір дарування квартири, мирову угоду, скасувати рішення третейського суду, свідоцтво про право власності на квартиру, визнати за ним право власності на 1/2 частину спірної квартири, встановити порядок користування нею.

У липні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання права власності на спірну квартиру, вказуючи, що він є добросовісним набувачем вищевказаної квартири.

Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 30 листопада 2009 року позов ОСОБА_1 було задоволено. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 15 травня 2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Скасовано право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1.

Визнано недійсною мирову угоду від 6 жовтня 2008 року, укладену між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про передачу квартири за вказаною адресою.

Скасовано рішення третейського суду від 6 жовтня 2008 року про затвердження мирової угоди між ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Скасовано право власності ОСОБА_4 на квартиру за зазначеною адресою.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Встановлено порядок користування спірною квартирою та виділено ОСОБА_1 у користування житлову кімнату, площею 20,9 м2 із балконом, ОСОБА_2 виділено житлові кімнати, площею 14,2 м2 та 16,9 м2 відповідно, інші приміщення залишено в загальному користуванні. Розподілено судові витрати. У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 12 лютого 2010 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1 скасовано та постановлено нове рішення, яким у задоволенні позову у вказаній частині відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

25 березня 2010 року до Верховного Суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 12 лютого 2010 року, в якій заявник просив скасувати рішення апеляційного суду, й залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду України від 30 березня 2010 року було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1

Ухвалою Верховного Суду України від 21 червня 2010 року справу призначено до судового розгляду.

13 листопада 2011 року набрав чинності Закон України від 20 жовтня 2011 року № 3932-VI (3932-17) «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України».

Відповідно до пункту 2 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (2453-17) касаційні скарги (подання) не розглянуті Верховним Судом України до 1 листопада 2011 року включно, передаються ним до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, про що постановлюється ухвала.

Ухвалою Верховного Суду України від 1 грудня 2011 року справу за вищевказаним позовом було передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Враховуючи викладене, зазначена справа підлягає розгляду Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції, виходив з того, що договір дарування квартири укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не є дрібним побутовим, укладений без згоди одного з подружжя, зокрема позивача, а відтак, визнав спірний договір недійсним. У зв'язку з цим ОСОБА_3 не мала права в подальшому розпоряджатись спірною квартирою та укладати щодо неї цивільно-правові і інші угоди.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_1, та ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні його позову, апеляційний суд дійшов висновку про те, що спірна квартира подарована ОСОБА_2 15 травня 2008 року ОСОБА_3, тобто після розірвання шлюбу з ОСОБА_1, проте він з позовом про повернення майна з чужого незаконного володіння не звертався.

Однак з такими висновками судів погодитися не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що 9 березня 2005 року між ВАТ «Автосервіс» та ОСОБА_2 укладено договір на довгострокове будівництво житла. Згідно з умовами договору ВАТ «Автосервіс» зобов'язалось збудувати квартиру по АДРЕСА_1, загальною вартістю 163 095 грн.

17 вересня 2005 року ОСОБА_1 зареєстрував шлюб із ОСОБА_2

9 грудня 2005 року між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_2 за участю ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, згідно з яким вона отримала кредит у сумі 24 тис. доларів США (а.с. 10-11).

Цього ж дня між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки. Предметом цього договору була спірна квартира.

Під час проживання в шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 спільними коштами виплачено 192 148 грн (а.с. 16).

13 березня 2007 року за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на зазначну квартиру (а.с. 7).

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано11 березня 2008 року.

15 травня 2008 року ОСОБА_2 подарувала вказану квартиру своїй матері ОСОБА_3

6 жовтня 2008 року рішенням третейського суду затверджено мирову угоду між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, відповідно до якої за останнім визнано право власності на спірну квартиру та зареєстровано право власності.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Отже, вирішуючи спір між подружжям про поділ майна, суд повинен встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело й час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, згідно зі ст.ст. 60, 69 СК України та ч. 3 ст. 368, ч.ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Таким чином, з урахуванням наведеної норми закону, квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 30 листопада 2009 року та рішення апеляційного суду Вінницької області від 12 лютого 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.