Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Дьоміної О.О.,

суддів: Коротуна В.М., Кафідової О.В., Попович О.В., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, поновивши попередні межі, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, Вінницької міської ради, третя особа: перша Вінницька державна нотаріальна контора, про скасування рішень Вінницької міської ради, визнання недійсним державного акта на земельну ділянку, договору купівлі-продажу та договору оренди земельної ділянки, визнання права власності на земельну ділянку та права користування нею, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Вінниці від 13 травня 2010 року, рішення цього ж суду від 20 травня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 30 серпня 2010 року,

У березні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 3 листопада 2004 року вона придбала у ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,0393 га та земельну ділянку площею 0,0150 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, АДРЕСА_2. Згідно державного акту від 17 березня 2005 року їй передано у власність на підставі вказаних договорів земельну ділянку площею 0,0543 га за вказаною адресою для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

14 вересня 2002 року ОСОБА_6 продав ОСОБА_5 0,0150 га земельної ділянки, а 190 кв.м залишились в його приватній власності та 442 кв.м в тимчасовому користуванні на 10 років до 2010 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

28 січня 2008 року ОСОБА_3 отримала свідоцтво про право на спадщину на 1/25 частини будинку 12 за вказаною адресою, як спадкоємець ОСОБА_6

Просила усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою за вказаною адресою, поновивши попередні межі відповідно до кадастрового плану та державного акту.

У травні 2008 року ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом обґрунтовуючи вимоги тим, що рішенням виконавчого комітету Вінницької міської Ради від 28 вересня 2000 року земельна ділянка площею 340 кв.м передана у приватну власність ОСОБА_6, а земельна ділянка площею 442 кв.м в тимчасове користування строком на десять років. Так як вона є спадкоємцем ОСОБА_6, просила визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 190 кв.м, яка знаходиться за вказаною адресою. Визнати право на користування земельною ділянкою площею 442 кв.м за вказаною адресою.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 13 травня 2010 року провадження у частині вимог щодо скасування рішень Вінницької міської Ради закрито.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 травня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 30 серпня 2010 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

15 вересня 2010 року до Верховного Суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Ленінського районного суду м. Вінниці від 13 травня 2010 року, рішення цього ж суду від 20 травня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 30 серпня 2010 року, в якій заявник просив скасувати вказані судові рішення, й ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог, у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Ухвалою Верховного Суду України від 1 жовтня 2010 року було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1

Ухвалою Верховного Суду України від 13 січня 2011 року справу призначено до судового розгляду.

13 листопада 2011 року набрав чинності Закон України від 20 жовтня 2011 року № 3932-VI (3932-17) «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України».

Відповідно до пункту 2 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (2453-17) касаційні скарги (подання) не розглянуті Верховним Судом України до 1 листопада 2011 року включно, передаються ним до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, про що постановлюється ухвала.

Ухвалою Верховного Суду України від 24 листопада 2011 року справу за вищевказаним позовом було передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Враховуючи викладене, зазначена справа підлягає розгляду Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що відновлення межі земельних ділянок не входить до компетенції суду.

Проте з такими висновками судів повністю погодитися не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0543 га, яка розташована по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 28 вересня 2000 року ОСОБА_6 передано у приватну власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 340 м2 ., земельну ділянку площею 442 м2 надано в тимчасове довгострокове користування строком на 10 років.

ОСОБА_6 на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 0,0340 га, про що свідчить держаний акт на права приватної власності на землю. В даному акті є відмітка, що приватним нотаріусом посвідчено договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14 вересня 2002 року площею 0,0150 га, від імені ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_5

3 листопада 2004 року ОСОБА_5 продала ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0150 га та земельну ділянку площею 0,0393 га, що розташовані за вказаною адресою.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_3 є спадкоємцем майна ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Спадкове майно, на яке видане свідоцтво складається з 1/25 частки будинку АДРЕСА_1.

Предметом даної справи є земельний спір щодо усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. Позивач звернулася до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. Зустрічний позов подано ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, Вінницької міської ради, третя особа: перша Вінницька державна нотаріальна контора, про скасування рішень Вінницької міської ради, визнання недійсним державного акта на земельну ділянку, договору купівлі-продажу та договору оренди земельної ділянки, визнання права власності на земельну ділянку та права користування нею.

Відповідно до статті 107 Земельного кодексу України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.

У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи від 22 грудня 2009 року площа земельної ділянки, яка знаходиться в користуванні ОСОБА_2 на 62,0 м2 більше відносно площі земельної ділянки, яка була продана ОСОБА_6, а фактична площа земельної ділянки, якою користується ОСОБА_1 на 62 м2 менше відносно площі земельної ділянки, яка була продана ОСОБА_6

Відповідно до ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Враховуючи вказане, безпідставними є висновки судів про те, що заявлені ОСОБА_1 вимоги про відновлення меж земельних ділянок не входить до компетенції суду, в зв'язку з чим в задоволенні позову слід відмовити, оскільки ОСОБА_1 були заявлені вимоги про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, які судами фактично не були вирішені, тобто спір по суті не був розглянутий.

Крім того, суди розглядаючи справу не надали належної оцінки тому, що ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 13 травня 2010 року провадження у справі за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_4, Вінницької міської ради, третя особа: перша Вінницька державна нотаріальна контора, про скасування рішень Вінницької міської ради, визнання недійсним державного акта на земельну ділянку, договору купівлі-продажу та договору оренди земельної ділянки, визнання права власності на земельну ділянку та права користування нею було закрито лише у частині вимог щодо скасування рішень Вінницької міської Ради.

При цьому, інші вимоги за зустрічним позовом, фактично розглянуті не були, тобто суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, в порушення норм процесуального права, не розглянув всіх вимог, заявлених ОСОБА_3 за зустрічним позовом.

Таким чином, в супереч вимогам ст.ст. 212- 214 ЦПК України та у порушення ст. 315 ЦПК України місцевий суд, а також апеляційний суд, належним чином не оцінили подані суду докази, не встановили фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення справи, порушили норми процесуального права.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 20 травня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 30 серпня 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.