Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Черпака Ю.К. (головує в судовому засіданні), Головчук С.В., Загороднього А.Ф., секретаря судового засідання Ковтонюка С.Д., за участю позивача і його представника ОСОБА_4, представника ДФС України Зайцева О.В., представника Міндоходів України Островерха Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_7 до Жмеринської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області, Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області, Державної фіскальної служби України, Міністерства доходів і зборів України в особі Комісії з реорганізації про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді,

за касаційною скаргою Міністерства доходів і зборів України в особі Комісії з реорганізації, Державної фіскальної служби України на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_7 звернувся з позовом до Жмеринської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - Жмеринської ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області), Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області (далі - ГУ ДФС у Вінницькій області), Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України), Міністерства доходів і зборів України в особі Комісії з реорганізації про визнання протиправним і скасування наказу Голови Комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України від 02 листопада 2015 року № 983-о "Про звільнення ОСОБА_7", визнання протиправним і скасування наказу ГУ ДФС у Вінницькій області від 02 листопада 2015 року № 267-о, визнання протиправним і скасування Жмеринської ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області від 02 листопада 2015 року № 32-о, визнання протиправною бездіяльність ДФС України щодо не переведення позивача на посаду заступника начальника - начальника Барського відділення Жмеринської ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області і зобов'язання перевести позивача на цю посаду, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Вважав, що його звільнення відбулось з порушенням норм трудового законодавства, оскільки під час попередження про наступне вивільнення відповідачем пропонувались посади, які були тимчасовими, а також нижчими, ніж посада, яку обіймав позивач. Також, пізніше позивачу пропонувалась посада, переведення на яку вимагало зміну позивачем свого постійного місця проживання. Звертає увагу, що посада, яку він обіймав до звільнення, збереглась після реорганізації в ГУ ДФС України у Вінницькій області, однак йому не пропонувалась. У день звільнення позивач був тимчасово непрацездатним, що свідчить про незаконність прийняття оскаржуваних наказів у цей день.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Голови комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України від 02 листопада 2015 року № 983-о "Про звільнення ОСОБА_7". Поновлено ОСОБА_7 на посаді заступника начальника - начальника Барського відділення Жмеринської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Вінницькій області з 03 листопада 2015 року. В решті позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі Міністерство доходів і зборів України в особі Комісії з реорганізації та ДФС України, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, просять оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нове судове рішення про відмову у позові. Скаргу мотивують тим, що позивачу було запропоновано 4 посади, від зайняття яких він відмовився, і це є підставою для його звільнення у встановленому законом порядку. Позивачу не пропонувалась посада заступника начальника в новоутвореній установі та на цю посаду призначено іншу особу, з огляду на часте і тривале перебування позивача на лікарняному, неможливість здійснення ним своїх обов'язків через хворобу. Також стверджують, що після виходу з відпустки 02 листопада 2015 року позивач приступив до виконання своїх трудових обов'язків, наказ по звільнення йому оголошено до того, як він звернувся до лікаря. Вважають, що суди неправильно установили відсутність факту змін в організації праці та виробництва установи, оскільки відбулось скорочення штату на 5 робочих одиниць. Посилається на те, що суди неправомірно поновили ОСОБА_7 у новоутвореній установі на посаді, яку він не обіймав, та на яку не був переведений.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач просить її доводи відхилити і залишити в силі судові рішення судів попередніх інстанцій, як законні та обґрунтовані.

Справа вирішується за відсутності представників Жмеринської ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області та ГУ ДФС у Вінницькій області, які належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що ОСОБА_7 обіймав посаду заступника начальника - начальника Барського відділення Жмеринської ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області. Постановою Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Державної фіскальної служби та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України" від 06 серпня 2014 року № 311 (311-2014-п) утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної фіскальної служби, у тому числі Жмеринську ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області, та реорганізовано територіальні органи Міністерства доходів і зборів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів ДФС України.

Наказом Жмеринської ОДПІ від 07 листопада 2014 року введено в дію організаційну структуру та штатний розпис Жмеринської ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області, який затверджений головою ДФС України. Чисельність працівників визначено у кількості 81 посад, що на 5 посад менше, ніж було раніше (86 одиниць).

У зв'язку із реорганізацією, зміною структури і штатної чисельності ГУ Міндоходів у Вінницькій області, 18 травня 2015 року позивача попереджено про наступне вивільнення з посади.

Одночасно з попередженням про наступне вивільнення позивачу запропоновано посади: головного державного ревізора-інспектора відділу податку на прибуток, місцевих, ресурсних, рентних та неоподаткованих платежів Жмеринської ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області; головного державного ревізора-інспектора Шаргородського відділення Жмеринської ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області; начальника відділу реєстрації платників та електронних сервісів Жмеринської ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області.

Позивач від запропонованих посад відмовився, оскільки вони були тимчасовими.

31 серпня 2015 року позивачу запропоновано посаду заступника начальника Бершадської ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області, від якої він також відмовився, посилаючись на стан здоров'я та віддаленість від місця проживання.

02 листопада 2015 року наказом Голови комісії з реорганізації Міністерства доходів і зборів України № 983-0 позивача звільнено з посади заступника начальника - начальника Барського відділення Жмеринської ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області у зв'язку із зміною структури та штатної чисельності відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП (322-08) ).

Наказом ГУ ДФС у Вінницькій області від 02 листопада 2015 року № 267-о позивачу оголошено наказ Міністерства доходів і зборів України від 02 листопада 2015 року № 983-о, а наказом Жмеринської ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області від 02 листопада 2015 року № 32-о йому оголошено наказ ГУ ДФС у Вінницькій області від 02 листопада 2015 року № 267-о.

Також суди встановили, що в період з 02 по 25 листопада 2015 року позивач був тимчасово непрацездатним, згідно з листком непрацездатності. 26 листопада 2015 року вказаний листок непрацездатності позивачем подано до роботодавця, однак супровідним листом від 27 листопада 2015 року його повернуто позивачу, оскільки він не рахується у складі працівників Жмеринської ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області.

Задовольняючи позов частково, суди попередніх інстанцій виходили з того, що посада, яку займав позивач до звільнення, не виключалась зі штатного розпису Жмеринської ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області, тому змін в організації виробництва і праці не відбулось, однак позивачу не запропоновано нову посаду, яка є аналогічною раніше займаній ним посаді. Крім того, на день звільнення позивач перебував на лікарняному.

Вирішуючи питання про правомірність звільнення позивача з роботи, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 36 КЗпП у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За правилами статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Згідно з пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Суди встановили, що у штаті як ліквідованої, так і новоствореної установи Жмеринської ОДПІ існувала посада заступника начальника - начальника Барського відділення Жмеринської ОДПІ, яку ОСОБА_7 займав до звільнення.

Тобто, незважаючи на факт скорочення чисельності штату ОДПІ у зв'язку з реорганізацією, попереднє місце роботи позивача з усіма його функціональними обов'язками збереглось, його посада не скорочувалась, змін в організації виробництва й праці не відбулось, однак ця посада позивачу не пропонувалась.

За таких обставин касаційний суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про незаконність і безпідставність звільнення позивача та необхідність його поновлення на посаді, яку він обіймав і яка збереглась у новоутвореній установі Жмеринської ОДПІ.

Не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що посада заступника начальника позивачу не пропонувалась з підстав його постійного перебування на лікарняному та неможливістю у подальшому виконувати обов'язки за посадою, оскільки згідно з приписами КЗпП (322-08) виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, є іншою підставою для припинення трудового договору з ініціативи роботодавця. Звільнення позивача відповідач з такими обставинами не пов'язував.

Поновлюючи позивача на посаді заступника начальника - начальника Барського відділення Жмеринської ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області, суди правильно виходили з того, що юридичну особу Жмеринську ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області припинено, вказана установа реорганізована шляхом приєднання до Жмеринської ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області, при цьому в штаті як ліквідованої, так і новоутвореної установи, аналогічна посада існувала.

Крім того, відповідно до статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті).

Згідно з пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року N 9 (v0009700-92) розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Як встановили суди, 02 листопада 2015 року позивач був непрацездатний, що також свідчить про незаконність його звільнення у цей день.

Решта доводів касаційної скарги жодним чином не спростовують незаконність звільнення позивача за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Враховуючи, що позивач судові рішення в частині відмови у позові не оскаржує, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, за правилами частини 2 статті 220 КАС України.

Відповідно до статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що судами ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 22-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу Міністерства доходів і зборів України в особі Комісії з реорганізації, Державної фіскальної служби України залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 27 січня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2016 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.