Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф., Черненко В.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 16 вересня 2011 року,

У серпні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 15 квітня 2004 року між ним та ОСОБА_2 було укладено у письмовій формі договір позики на суму 50 тис. доларів США. Також договором позики було передбачено, що позичальник не пізніше 31 грудня 2007 року повинен повернути весь борг та одноразово сплатити кошти за його користування у розмірі 10 тис. доларів США або суму рівну еквіваленту, встановленого курсом Національного банку України по відношенню долара до гривні на момент повернення коштів.

Станом на 26 серпня 2010 року ОСОБА_2 свої зобов'язання по договору позики не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у сумі 135 тис. доларів США, що по курсу НБУ станом на день подачі позову до суду становить 1 065150 грн. (основний борг - 50 тис. доларів США, що по курсу НБУ становить 394 500 грн., винагорода за користування коштами 10 тис. доларів США, що по курсу НБУ становить 78 900 грн., штрафні санкції за несвоєчасне повернення коштів в розмірі 50 тис. доларів США, що по курсу НБУ становить 394 500 грн).

На забезпечення виконання договору позики ОСОБА_2, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір поруки від 15 квітня 2004 року, відповідно до якого останній у разі невиконання боргових зобов'язань до 31 грудня 2007 року зобов'язувався виконати їх частково на суму 5 тис. доларів США.

Просив стягнути з ОСОБА_2 в його користь 135 тис. доларів США, що по курсу НБУ на 11 серпня 2010 року становить 1 025700 грн. на виконання договору позики, з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 кошти у сумі 5 тис. доларів США, що по курсу НБУ станом на 11 серпня 2010 року становить 394 50 грн.

Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 листопада 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 16 вересня 2011 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 тис. доларів США позики, що еквівалентно 395 835 грн., винагороду за користування коштами у сумі 10 тис. доларів США, що еквівалентно 79 167 грн. та 50 тис. доларів США штрафу за несвоєчасне повернення коштів, що еквівалентно 395 835 грн., а всього 110 тис. доларів США, що еквівалентно 870 837 грн.

У позовних вимогах до ОСОБА_3 відмовлено.

Стягнуто з підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі - 1 700 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, задовольняючи частково позов ОСОБА_1, обгрунтовно виходив з положень ст. ст. 526, 1046, 1048, 1050 ЦК України та прийшов до висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 тис. доларів США позики, що еквівалентно 395 835 грн., винагороду за користування коштами у сумі 10 тис. доларів США, що еквівалентно 79 167 грн. та 50 тис. доларів США штрафу за несвоєчасне повернення коштів, що еквівалентно 395 835 грн.

Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не призначив додаткову експертизу у порядку ст. 150 ЦПК України спростовуються технічним записом судового засідання від 16 вересня 2011 року, відповідно до якого представники сторін у судовому засіданні відмовилися від проведення повторної чи додаткової судово-технічної експертизи.

Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи скарги про порушення норм матеріального та процесуального права безпідставні.

Враховуючи наведене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відхилення касаційної скарги і залишення оскаржуваних судових рішень без змін.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Заочне рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 16 вересня 2011 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.