Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Коротуна В.М.,Касьяна О.П., Попович О.В.,розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фрунзе-Будіндустрія» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за касаційною скаргою ОСОБА_7, яка діє за довіреністю від імені ОСОБА_6, на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 1 листопада 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області від 29 листопада 2011 року,

У березні 2011 року ОСОБА_6 звернулась в суд з позовом та з урахуванням уточнень просила стягнути з ТОВ «Фрунзе-Будіндустрія» 10317 грн. середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 17 листопада 2010 року до видачі судового наказу 8 лютого 2011 року.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 1 листопада 2011 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області від 29 листопада 2011 року, у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі представник позивача просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове, яким задовольнити позов, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що вина відповідача у несвоєчасній виплаті позивачу належних грошових коштів при звільненні відсутня, а позивачка не надала доказів протилежного, як передбачено до ст. 60 ЦПК України, тому у відповідності до ст. 117 цього Кодексу відповідач не повинен сплачувати їй середній заробіток за весь час затримки розрахунку, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Однак, погодитися з такими висновками судів не можна з таких підстав.

З матеріалів справи видно, що з 20 листопада 2009 року ОСОБА_6 перебувала у трудових відносинах з відповідачем.

2 листопада 2010 року ухвалою господарського суду Сумської області порушено провадження у справі про банкрутство відповідача, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

7 жовтня 2010 року постановою державного виконавця Ковпаківського відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно відповідача.

17 листопада 2010 року позивачку звільнено у зв'язку зі скороченням чисельності штату робітників підприємства за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

При цьому заборгованість із заробітної плати на день звільнення позивачки починаючи з вересня 2010 року складала 13631 грн. 71 коп., яка станом на 17 листопада 2010 року їй не була виплачена.

8 лютого 2011 року видано судовий наказ про стягнення невиплаченої заробітної плати.

Оскільки належні до виплати грошові кошти в день звільнення позивачці виплачені не були, а судовий наказ про їх стягнення видано тільки 8 лютого 2011 року, вона звернулась до суду з цим позовом, просила стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку у відповідності до ст. 117 КЗпП України.

У відповідності до вимог ст. ст. 47, 116, 117 КЗпП України підприємство, установа, організація зобов'язана провести зі звільненим працівником повний розрахунок - виплатити всі суми, що належать йому в день звільнення, у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції у порушення ст. ст. 213, 214 ЦПК України не з'ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не дав їм належну оцінку, помилково виходив з того, що позивачка не надала доказів на підтвердження вини відповідача у несвоєчасній виплаті заборгованості із заробітної плати, а отже відсутністю підстав (вини відповідача) для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, як передбачено ст. 117 КЗпП України.

Безпідставно виходив з того, що відповідач перебував у складному економічно-фінансовому становищі та не мав можливості розпоряджатись своїм майном чи коштами без дозволу ДВС, оскільки на майно було накладено арешт, тому не мав можливості вчасно виплатити позивачу заборгованість із заробітної плати, оскільки сама по собі відсутність коштів у роботодавця або неможливість їх виплатити не виключає його відповідальності.

Не вирішив питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для правильного вирішення справи, та докази на їх підтвердження, без повного та всебічного їх дослідження, ухвалив передчасне рішення про відмову у задоволенні позову.

Не з'ясував з якого часу не виплачувалась позивачці заробітна плата та у зв'язку з чим, а отже, чи є вина відповідача у цьому, а відтак, чи підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку.

Апеляційний суд недоліків, допущених судом першої інстанції, не усунув, залишив рішення без змін.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду потрібно скасувати, як такі, що ухвалені з порушенням норм процесуального права, що унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_7, яка діє за довіреністю від імені ОСОБА_6, задовольнити частково, рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 1 листопада 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області від 29 листопада 2011 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.