Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Хопти С.Ф.,

Червинської М.Є., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Дніпропетровського вищого училища фізичної культури, профспілкового комітету Дніпропетровського вищого училища фізичної культури про визнання незаконною згоди профспілкового комітету на звільнення, визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, визнання запису в трудовій книжці недійсним, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та зобов'язання поновити суміщення посад за касаційною скаргою Дніпропетровського вищого училища фізичної культури на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2009 року,

У червні 2007 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вона з 1994 року працювала вихователем у Дніпропетровському вищому училищі фізичної культури та останні 2,5 роки - викладачем географії й психології за сумісництвом. Після закінчення у 2006 році факультету післядипломної підготовки педагогічної освіти з присвоєнням кваліфікації «спеціаліст з психології» вона звернулася до директора училища про її переведення з посади вихователя на посаду психолога, на що отримала відмову. Проте з 15 січня 2007 року наказом № 01-02/А/06-07р. з неї знято всі 3 години психології, а наказом № 49-к від 20 березня 2007 року у неї відібрали усю педагогічну роботу, яку вона виконувала. Про ці порушення вона неодноразово зверталася у різні інстанції, проте залишені без належного реагування. Наказом № 161-к від 16 липня 2007 року вона була незаконно звільнена із займаної посади вихователя училища згідно з п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне порушення без поважних причин функціональних обов'язків та правил внутрішнього трудового розпорядку роботи училища, а також здійснення прогулів. Крім того, засідання профспілкового комітету, на якому було надано згоду на її звільнення, відбулося 17 липня 2007 року, тобто на наступний день після винесення наказу про звільнення. У зв'язку із цим позивачка, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: поновити їй строк звернення до суду за захистом порушеного права; визнати незаконною та недійсною згоду профспілкового комітету Дніпропетровського вищого училища фізичної культури на її звільнення з роботи; визнати її звільнення з роботи на підставі ч. 3 ст. 40 КЗпП України незаконним, поновити на роботі у Дніпропетровському вищому училищі фізичної культури на посаді вихователя та визнати недійсним запис про звільнення від 16 липня 2007 року у трудовій книжці; стягнути з Дніпропетровського вищого училища фізичної культури на її користь суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 16 липня 2007 року по 31 травня 2009 року у розмірі 20 294 грн., 50 тис. грн. для відшкодування моральної шкоди та 2 тис. грн. витрат на правову допомогу; зобов'язати адміністрацію Дніпропетровського вищого училища фізичної культури поновити їй суміщення посад з викладанням 11 годин географії та 2 годин психології й зробити запис у трудовій книжці про викладання географії та психології.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 2 липня 2009 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано. Позов ОСОБА_3 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_3 на роботі у Дніпропетровському вищому училищі фізичної культури на посаді вихователя. Визнано недійсним рішення профспілкового комітету Дніпропетровського вищого училища фізичної культури від 17 липня 2007 року про згоду на звільнення ОСОБА_3 з посади вихователя. Стягнуто з Дніпропетровського вищого училища фізичної культури на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 липня 2007 року по 10 грудня 2009 року в розмірі 28 652 грн. 17 коп. та 1 тис. грн. для відшкодування моральної шкоди. Зобов'язано адміністрацію Дніпропетровського вищого училища фізичної культури поновити ОСОБА_3 суміщення посад з викладанням 11 годин географії та 2 годин психології. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі Дніпропетровське вище училище фізичної культури, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду України від 7 грудня 2011 року на підставі п. 2 розділу ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (2453-17) справу за касаційною скаргою Дніпропетровського вищого училища фізичної культури на рішення апеляційного суду передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що дисциплінарні стягнення, накладені на ОСОБА_3 наказами № 126-к від 13 червня 2007 року та № 128-к від 14 червня 2007 року, незаконні, проте оскільки вони складають систему для звільнення і позивачкою вони не оскаржені, тому підстав для визнання звільнення за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України незаконним немає.

Скасовуючи рішення суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3, апеляційний суд правильно виходив із того, що її звільнення з підстав, передбачених п. 3 ст. 40 КЗпП України, роботодавцем здійсненого з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки дисциплінарні стягнення накладені неправомірно.

Судом установлено, що наказом № 161-к від 16 липня 2007 року ОСОБА_3 була звільнена із займаної посади вихователя училища згідно з п. 3 ст. 40 КЗпП України за систематичне порушення без поважних причин функціональних обов'язків та правил внутрішнього трудового розпорядку роботи училища, а також здійснення прогулів 15 і 16 липня 2007 року.

Установлено, що 16 травня 2007 року ОСОБА_3 звернулась до керівництва із заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати строком на один день для поховання хрещеного батька (т. 1, а.с. 94-96).

Відповідно до ст. 84 КЗпП України у випадках, передбачених ст. 25 Закону України «Про відпустки», працівнику за його бажанням надається в обов'язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати у разі смерті рідних по крові або шлюбу тривалістю 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; інших рідних - тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад.

Отже, відповідач в обов'язковому порядку повинен був надати позивачці цю відпустку тривалістю до 3 календарних днів і законних підстав для накладення стягнення наказом від 13 червня 2007 року № 126-к не було.

14 травня 2007 року позивачка звернулася до адміністрації училища із заявою про надання відпустки без збереження заробітної плати на один день - 21 травня 2007 року - для здачі вступних іспитів до Мелітопольського державного педагогічного університету, яка була зареєстрована та підписана керівництвом (т. 1, а.с. 108-109). Проте наказом від 14 червня 2007 року № 128-к їх оголошено догану за порушення трудової дисципліни (самовільний вихід у відпустку).

Згідно зі ст. ст. 84 та 214 КЗпП України працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі заклади освіти, надається в обов'язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця навчального закладу та назад.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов правильних висновків про безпідставність застосування до позивачки дисциплінарних стягнень та незаконність наказів № 126-к від 13 червня 2007 року та № 128-к від 14 червня 2007 року.

При цьому колегія суддів також погоджується з висновком апеляційного суду про те, що наказ № 160-к від 16 липня 2007 року про оголошення позивачці догани за порушення функціональних обов'язків та правил внутрішнього розпорядку училища є незаконним, оскільки відповідачем в наказі не вказано конкретних фактів порушень функціональних обов'язків, яких саме, коли саме ці порушення мали місце, отже, наказ носить узагальнюючий характер.

При оспоренні до суду наказу про звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП України, суд зобов'язаний перевірити всі накази про накладення дисциплінарного стягнення, які ввійшли в систему для звільнення, незалежно від того, чи оскаржувався кожен наказ окремо в установлений законом строк; у даному випадку головним є те, чи оспорюються ці накази позивачем при оспоренні самого звільнення.

Зазначені висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи, а також узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, які судом вірно застосовані.

За таких обставин, враховуючи вимоги ст. 337 ЦПК України, суд відхиляє скаргу та залишає рішення без змін, якщо визнає, що воно ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу Дніпропетровського вищого училища фізичної культури відхилити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 грудня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.