Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Мартинюка В.І., Наумчука М.І.,

Мостової Г.І., Остапчука Д.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Одеської області ОСОБА_8, Перша Одеська державна нотаріальна контора, комунальне підприємство «Одеське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», про визнання правочинів недійсними, визнання права власності, виселення, вселення та усунення перешкод у користуванні квартирою за касаційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 1 жовтня 2011 року,

У січні 2007 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, в якому просила визнати недійсними договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 25 жовтня 2004 року, укладений між ОСОБА_7, який діяв від імені ОСОБА_4, та ОСОБА_5, й купівлі-продажу вказаної квартири, укладений 24 листопада 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6; визнати за нею право власності на зазначену квартиру, усунути їй перешкоди в користуванні квартирою шляхом виселення ОСОБА_6; вселити її до спірної квартири.

В обґрунтування позову зазначала, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 9 лютого 2004 року укладений у простій письмовій формі договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 визнано дійсним. На підставі зазначеного рішення за ОСОБА_4 визнано право власності на вказану вище квартиру.

Посилаючись на те, що продала ОСОБА_4 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 в

м. Одесі в січні 2004 року, уклавши з ним договір купівлі-продажу в простій письмовій формі, внаслідок збігу тяжких обставин і шахрайських дій ОСОБА_4, та вказуючи, що ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2006 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 9 лютого 2004 року скасовано, ОСОБА_3 просила її позовні вимоги задовольнити.

Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси від 14 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 1 жовтня 2010 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 25 жовтня 2004 року між ОСОБА_7, який діяв від імені ОСОБА_4, та ОСОБА_5 Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладений 24 листопада 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6. Вселено ОСОБА_3 у квартиру

АДРЕСА_1. Усунено ОСОБА_3 перешкоди в користуванні вказаною квартирою. Виселено ОСОБА_6 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 1 жовтня 2011 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 5 листопада 2010 року у вказаній справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 1 жовтня 2011 року.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 14 вересня

2011 року справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4,

ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Одеської області ОСОБА_8, Перша Одеська державна нотаріальна контора, КП «Одеське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», про визнання правочинів недійсними, визнання права власності, виселення, вселення та усунення перешкод у користуванні квартирою призначено до судового розгляду.

Відповідно до п. 2 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (2453-17) зі змінами, внесеними Законом України від 20 жовтня 2011 року № 3932-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України» (3932-17) , касаційні скарги (подання) на рішення загальних судів у цивільних справах, подані до Верховного Суду України до 15 жовтня 2010 року включно, призначені (прийняті) ним до касаційного розгляду і не розглянуті Верховним Судом України до 1 листопада 2011 року включно, передаються ним до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 15 листопада 2011 року справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4,

ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Одеської області ОСОБА_8, Перша Одеська державна нотаріальна контора, КП «Одеське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», про визнання правочинів недійсними, визнання права власності, виселення, вселення та усунення перешкод у користуванні квартирою передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27 січня 2004 року ОСОБА_3 належала квартира АДРЕСА_1.

31 січня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в простій письмовій формі укладено договір купівлі-продажу зазначеної квартири, який за рішення суду від 9 лютого 2004 року визнано дійсним. На підставі вказаного судового рішення за ОСОБА_4 визнано право власності на спірну квартиру.

25 жовтня 2004 року ОСОБА_7, який діяв від імені ОСОБА_4, продав спірну квартиру ОСОБА_5, котрий 24 листопада 2004 року продав її ОСОБА_6

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 листопада

2006 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 9 лютого

2004 року, ухвалене у справі за позовом ОСОБА_4 про визнання договору дійсним, скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції при якому позов ОСОБА_4 було залишено без розгляду.

Ухвалюючи рішення та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_3 є власницею спірної квартири, укладений між нею та ОСОБА_4 договір купівлі-продажу цієї квартири є нікчемним, у зв'язку з чим усі наступні договори купівлі-продажу такої квартири є недійсними.

Проте з такими висновками суду повністю погодитися не можна.

Згідно з положеннями Цивільного кодексу України (435-15) (далі - ЦК України (435-15) ), особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутися до суду як із позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст. ст. 215-235 ЦК України (435-15) ), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. ст. 330, 338 ЦК України).

Положеннями ст. 215 ЦК України встановлено загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням у момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст. 203 ЦК України.

Статтею 216 ЦК України визначено особливі правові наслідки недійсності правочину. Зокрема, кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі наслідки окремих видів недійсних правочинів.

На угоду, укладену з порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.

Відповідно до вимог ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно зі ст. 388 ЦК України добросовісне придбання можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Реституція, як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України), застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування в нього майна.

Отже, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені

ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Суд першої інстанції у порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув; доводів відповідачки

ОСОБА_6 про те, що вона є добросовісним набувачем спірної квартири належним чином не перевірив; не дав оцінки тому, що спірну квартиру ОСОБА_5 придбано в ОСОБА_4 у період, коли він був належним власником цього жилого приміщення, та продано ОСОБА_6 ще до того, як право власності ОСОБА_4, встановлене рішенням суду, було скасовано.

Таким чином, суд першої інстанції не встановив усі фактичні обставини справи та не визначився з характером спірних правовідносин, які склалися між сторонами, відповідно, неправильно застосував норми матеріального права.

Крім того, суд у порушення вимог ст. ст. 224, 225 ЦПК України не маючи даних про те, що відповідачі належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду, ухвалив заочне рішення, допустивши при цьому

суттєву неповноту у з'ясуванні дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін в даних правовідносинах.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог

ст. 303 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи суду першої інстанції, й залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 14 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 1 жовтня

2011 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи: ОСОБА_7, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Одеської області ОСОБА_8, Перша Одеська державна нотаріальна контора, комунальне підприємство «Одеське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості», про визнання правочинів недійсними, визнання права власності, виселення, вселення та усунення перешкод у користуванні квартирою передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.