Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Сімоненко В.М.

суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П.,

Олійник А.С., Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 30 червня 2011 року та рішення апеляційного суду закарпатської області від 26 серпня 2011 року,

У листопаді 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу.

Позов мотивував тим, що 6 листопада 2007 року відповідачка позичила у нього 8 000 грн., які зобов'язувалась повернути до 1 серпня 2008 року, про що склала власноручно розписку. Проте у визначений строк повертати борг у добровільному порядку відмовляється, а тому, уточнивши позовні вимоги, просив стягнути з неї суму боргу з урахуванням індексу інфляції, відсотків за користування грошима на рівні облікової ставки НБУ, а також відшкодувати моральну шкоду.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Ухвалою Верховного Суду України від 6 квітня 2011 року судові рішення про відмову в позові скасовано, та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 30 червня 2011 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь позивача 12079,93 гривень боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних від суми боргу, а також 1007, 8 гривень у відшкодування судових витрат. В задоволені позову про стягнення відсотків за користування позикою та моральної шкоди відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 26 вересня 2011 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові про стягнення відсотків за договором позики скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 відсотки за користування позикою у розмірі 2379 грн. 53 коп. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, незастосування закону, який підлягав застосуванню, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування судових рішень в частині задоволення позовних вимог та просить ухвалити нове рішення про відмову в позові..

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно положень ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики)або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Судами встановлено, що 17 вересня 2007 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_4 8 500 грн. на строк до 17 жовтня 2008 року, а вона зобов'язалась вчасно повернути вказані грошові кошти.У визначений у договорі строк ОСОБА_4 отримані нею грошові кошти не повернула.

6 листопада 2007 року сторони домовились про те, що ОСОБА_4 поверне суму позики до 1 серпня 2008 року, однак взятих на себе зобов'язань знов не виконала, а у листопаді 2008 року звернулась до суду з позовом про визнання боргових розписок недійсними, в чому її іншим рішенням відмовлено.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині стягнення суми основного боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми суди відповідно до ст. 1046, ст. 625 ЦК України обґрунтовано виходили з того, що між сторонами укладено договір позики, зобов'язання за яким відповідачка не виконала, а тому має сплатити зазначені суми.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволені позову в частині стягнення відсотків від суми позики суд першої інстанції виходив з того, що п. 5 розділу 8 закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (2664-14) та п. 6 ст. 4 зазначеного закону надання коштів у позику є фінансовою послугою, надання якої фізичними особами, які не є суб'єктами підприємницької діяльності не допускається.

Апеляційний суд,залишаючи в силу рішення суду в частині стягнення боргуз урахуванням інфляції та скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов в частині стягнення відсотків на суму позики зазначив, що проценти від суми позики мають нараховуватись відповідно до ст. 1046 ЦК України у розмірі на рівні облікової ставки Національного банку України.

З такими висновками апеляційного суду слід погодитись, оскільки вони зроблені відповідно до норм матеріального права та фактичних обставин справи, встановлених судами на підстави повно та всебічно досліджених доказів.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на держання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (2664-14) регулює відносини лише за участю учасників ринків фінансових послуг, а регулювання відносин між фізичними особами, зокрема щодо договорів позики, регулюється ЦК України (435-15) ( ст.. 1046-1053), яки не містять жодного виключення як щодо суб'єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальників процентів від суми позики, розмір яких і порядок їх одержання встановлюються договором, а у випадку якщо договором розмір не встановлено, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України ( постанова Верховного Суду України в порядку глави 3 ЦПК України (1618-15) від 26 грудня 2011 року № 6-85 цс 11).

Задовольняючи позов суди дійшли такого висновки на підставі встановлених згідно наданих сторонами та досліджених у судовому засідання з дотриманням норм ст. 212-214 ЦК України доказів, яким надав належну юридичну оцінку.

Належні та достатні докази інших правовідносин сторін в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегією суддів при розгляді справі не встановлено з боку апеляційного суду порушень норм матеріального чи процесуального права, які б були безумовною підставою для скасування судового рішення, або порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, а тому судові рішення скасуванню не підлягають.

Керуючись ст. 366, 377 ЦПК України, колегія судів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 30 червня 2011 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 26 серпня 2011 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.