6-46240св12 Про визнання будинку спільною сумісною власністю подружжя - 25.04.2012 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання будинку спільною сумісною власністю подружжя, визнання недійсним договору дарування за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 31 травня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 17 листопада 2011 року,

У вересні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду із указаним позовом, посилаючись на те, що 26 лютого 2000 року вона уклала шлюб із ОСОБА_4 Після одруження на земельній ділянці поруч з будинком, у якому проживав її чоловік, його брат та їхні батьки і куди після одруження перейшла жити й вона, вони почали будувати з чоловіком за спільні кошти житловий будинок для своєї сім'ї. Земельну ділянку для будівництва і дозвіл на будівництво ОСОБА_4 отримав від селищної ради ще до шлюбу і на цю земельну ділянку у нього був державний акт на право приватної власності на землю. Будинок був майже збудований, коли одружився молодший брат її

Чоловіка, це було наприкінці 2001 року. На той час батьки відповідача ОСОБА_4 проживали в Угорщині. Її чоловік їй, що його брат з дружиною будуть проживати деякий час у новозбудованому будинку, а вони будуть проживати у

будинку батьків. Лише у 2010 році вона дізналася, що 10 червня 2002 року ОСОБА_4 за домовленістю зі своїми родичами подарував недобудований будинок дружині свого брата - ОСОБА_5 із земельною ділянкою розміром 0,22 га для обслуговування цього житлового будинку і ведення особистого підсобного господарства.

Позивач вважає, що спірний будинок з рівнем готовності будівництва 71% є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки був побудований під час шлюбу, а тому вона має рівні права щодо володіння, користування і розпорядження цим майном, а її чоловік не мав права без її згоди розпоряджатися будинком.

З урахуванням викладеного просила позов задовольнити.

рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 31 травня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 17 листопада 2011 року, позов задоволено частково. Визнано незакінчений будівництвом житловий будинок з господарськими будівлями (ступінь готовності якого складав 71%), розташований АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 Визнано недійсним договір дарування незавершеного будівництвом будинку (ступінь готовності якого складав 71%), укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 10 червня 2002 року. Повернуто незакінчений будівництвом житловий будинок з надвірними спорудами (із ступенем готовності 71%), який знаходиться по АДРЕСА_1 у власність подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що спірний будинок, який незавершений будівництвом, є спільною сумісною власністю подружжя, а тому укладений договір дарування указаного будинку є недійсним, оскільки при посвідченні договору дарування позивачка не давала згоди на його відчуження.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до ст. 22 КпШС України, який діяв на момент укладення договору дарування, майно, нажите подружжям за час шлюбу, визнається його спільною сумісною власністю і кожен з подружжя мав рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Судами установлено, що 26 лютого 2000 року позивач уклала шлюб з ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про одруження, виданого відділом РАЦС Хустського районного управління юстиції Закарпатської області від 17 липня 2004 року.

У 1996 року ОСОБА_4 отримав земельну ділянку для будівництва і дозвіл на будівництво спірного будинку від селищної ради і на цю земельну йому був виданий державний акт на право приватної власності на землю (а.с. 54).

10 червня 2002 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладений договір дарування незакінченого будівництвом житлового АДРЕСА_1 на земельній ділянці розміром 0,22 га за тією ж адресою.

При посвідченні указаного договору, приватним нотаріусом було витребувано заяву від ОСОБА_4, відповідно до якої останній зазначив, що незакінчений будівництвом будинок з надвірними побудовами та земельна ділянка, які відчужуються і розташовані в смт Вишково вул. Гагаріна б/н є його особистою власністю, так як земельна ділянка набута ним в результаті реалізації прав на приватизацію землі, а незакінчений будівництвом будинок набутий ним до шлюбу. Прав у третіх осіб на нерухоме майно, що відчужується, немає.

Відповідно до ст. 48 ЦК УРСР (1963 року), чинної на момент виникнення спірних правовідносин, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Визнаючи договір дарування незавершеного будівництвом будинку недійсним, суди виходили тільки з факту відчуження його відповідачем під час перебування у шлюбі, проте не врахували фактичні обставини справи та докази про те, що спірний будинок збудовано на земельній ділянці, яка знаходиться у ОСОБА_4 у приватній власності, та указаний будинок на земельній ділянці збудований ним до укладення шлюбу.

Разом із тим, суди не врахували, що приватизована земельна ділянка ОСОБА_4 до шлюбу, а будинок готовністю 71% збудовано до березня 1999 року, тому це майно не є спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 КпШС майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Оскільки позивач у судовому засіданні не довела, що будинок є спільною сумісною власністю подружжя, а презумпція спільного майна подружжя не діє, оскільки майно було набуте відповідачем до шлюбу, то висновки суду про

недійсність договору дарування з огляду на відсутність згоди дружини при його відчуженні не відповідають зазначеним нормам матеріального права.

Ураховуючи, що судами при вирішенні спору неправильно застосовано норми матеріального права, судові рішення відповідно до статті 341 ЦПК України підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись п. 5 ч. 1 ст. 335, ст. 341 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 31 травня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 17 листопада 2011 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання будинку спільною сумісною власністю подружжя, визнання недійсним договору дарування відмовити.