6-47034ск11 Про захист прав споживача та спонукання до виконання договору - 25.04.2012 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Сіті Інвест» (далі - ТОВ «Сіті Інвест»), третя особа - СПД ОСОБА_4, про захист прав споживача, спонукання до виконання договору, стягнення пені та відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом ТОВ «Сіті Інвест» до ОСОБА_3 про розірвання договору, за касаційною скаргою ТОВ «Сіті Інвест» рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2009 року, додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 9 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м.Києва від 7 червня 2010 року,

У квітні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, просила зобов'язати ТОВ «Сіті Інвест» виконати зобов'язання за договором № А-65 від 20 червня 2007 року шляхом розроблення технічної документації зі складення державних актів на право власності на належні позивачу на праві власності земельні ділянки площею 0,010 га та 0,057 га за адресою: АДРЕСА_1 призначені для будівництва та обслуговування житлового будинку; стягнути з ТОВ «Сіті Інвест» 18 615 грн. пені за прострочення виконання зобов'язання за договором № А-65 від 20 червня 2007 року та 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що 30 вересня 2006 року позивач придбала за договорами купівлі-продажу житловий будинок та дві земельні ділянки площею 0,010 га та 0,057 га за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва, обслуговування житлового будинку.

20 червня 2007 року між сторонами у справі був укладений договір № А-65, за умовами якого відповідач брав на себе зобов'язання надати послуги по складенню технічної документації із землеустрою щодо складення документів, що посвідчують право власності на придбані позивачем земельні ділянки, проте відповідач не виконав свої зобов'язання, чим порушив права позивача.

У зустрічному позові ТОВ «Сіті Інвест» просило розірвати договір від 20 червня 2007 року, посилалось на те, що ОСОБА_3 порушила умови договору, не надала всю необхідну документацію.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2009 року позов задоволено частково, зобов'язано ТОВ «Сіті Інвест» виконати зобов'язання за договором № А-65 від 20 червня 2007 року шляхом розроблення технічної документації зі складення державних актів на право власності на належні ОСОБА_3 на праві власності земельні ділянки площею 0,010 га та 0,057 га за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва, обслуговування житлового будинку. Стягнуто з ТОВ «Сіті Інвест» на користь ОСОБА_3 18 615 грн. пені за прострочення виконання зобов'язання за договором № А-65 від та 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання щодо судових витрат.

Додатковим рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 9 березня 2010 року відмовлено у задоволенні зустрічних вимог.

Ухвалою апеляційного суду м.Києва від 7 червня 2010 року зазначені судові рішення залишені без змін,

ТОВ «Сіті Інвест» звернулося до Верховного Суду України із касаційною скаргою, просить скасувати зазначені судові рішення, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та постановити нове рішення у справі.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 17 листопада 2011 року справа передана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, відповідно до Закону України №39-32-VI (3932-17) , який набрав чинності 13 листопада 2011 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, послався на те, що відповідач не виконав свої зобов`язання за договором, а саме: не виконав роботи по складанню технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельні ділянки, тому суд вважав за необхідне стягнути з відповідача пеню за прострочення виконання зобов`язання, зобов`язати виконати зобов`язання за договором та стягнути суму на відшкодування моральної шкоди.

З такими висновками судів погодитись не можна.

Судами встановлено, що 30 вересня 2006 року ОСОБА_3 придбала житловий будинок та дві земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва, обслуговування житлового будинку. 20 червня 2007 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Сіті Інвест» був укладений договір № А-65, за умовами якого відповідач узяв на себе зобов'язання надати послуги по складанню технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на дві земельні ділянки.

Також судами встановлено, що позивач сплатила 50% вартості робіт у розмірі 1700 грн. при укладенні договору, про що відповідач зробив запис на договорі.

В подальшому на вимогу відповідача землевпорядником-спеціалістом ОСОБА_4 винесено межі земельної ділянки на місцевості, для чого землевпорядник здійснив необхідні дії та передав отриману інформацію відповідачу.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 2 постанови від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) , спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються судами, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції (254к/96-ВР) або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями законодавством, яким встановлено відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, що підпадають під дію Закону "Про захист прав споживачів" (1023-12) чи інших законів, якими врегульовано такі зобов'язання і передбачено відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону (1023-12) .

Однак судами не було перевірено, чи завдано позивачці моральну шкоду в розумінні згаданого Закону (1023-12) .

Відповідно до п. 1.2 договору № А-65 від 20 червня 2007 року, термін виконання робіт становить 120 календарних днів з моменту надання замовником всієї необхідної документації виконавцю, тобто 18 жовтня 2007 року. Проте у зазначений строк свої зобов`язання відповідач не виконав.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до п. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у тому випадку, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків ціни послуги.

Відповідно до вимог ст. 258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність строком один рік.

Строк виконання зобов`язання за договором сплив 18 жовтня 2007 року, а позивачка до суду звернулася у квітні 2009 року. Відповідач неодноразово наголошував на тому, що позивач пропустила строк позовної давності і просив суд застосувати такий строк, проте судом заперечень відповідача у цій частині не перевірено.

Крім того, стягуючи суму пені, суди не навели розрахунків та не зазначили, за який період часу ця пеня обраховується, що має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2009 року та ухвала апеляційного суду м. Києва від 7 червня 2010 року не відповідають.

В порушення вимог вказаних статей судами не перевірено, чи пропущено позивачкою строк звернення до суду із позовом, коли вона дізналась про порушення свого права, не з`ясовано, чи завдано позивачці моральну шкоду в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» (1023-12) , не наведено розрахунків пені та не зазначено, за який період часу вона має бути стягнута.

Наведене свідчить про те, що вказані судові рішення у частині вимог про відшкодування моральної шкоди і стягнення пені ухвалені із порушенням норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Натомість додаткове рішення суду є законним і обгрунтованим, оскільки у резолютивній частині рішення від 19 жовтня 2009 року не було зазначено про розгляд зустрічного позову, у зв`язку з чим суд постановив додаткове рішення у справі.

Згідно ч. 2 ст. 338 ЦПК України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ТОВ «Сіті Інвест» задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 жовтня 2009 року, та ухвалу апеляційного суду м.Києва від 7 червня 2010 року скасувати в частині вимог про відшкодування моральної шкоди і стягнення пені, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.