Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого: Сімоненко В.М.,

суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П.,

Нагорняка В.А, Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Херсонської області від 02 вересня 2010 року,

У серпні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом та просив скасувати третейську угоду між ОСОБА_5 та його батьком ОСОБА_6 від 01.03.2007 року, укладену у формі договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, поновити строк оскарження рішення третейського суду від 06.04.2007 року про визнання дійсною вказаної угоди, скасувати зазначене рішення третейського суду про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 та визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4

Ухвалою Комсомольського районного суду м. Херсона від 16 квітня 2009 року вищезазначені позовні вимоги були розділені в самостійні провадження.

В частині вимог ОСОБА_3 про скасування третейської угоди та скасування рішення третейського суду про визнання права власності на квартиру за ОСОБА_5 ухвалено рішення Комсомольського районного суду м. Херсона, що набрало чинності, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_3 просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посилаючись на те,що рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 29 травня 2009 року було визнано недійсною третейську угоду від 01.03.2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та скасовано рішення третейського суду при товарній біржі «Аграрна біржа» про визнання вказаного договору купівлі-продажу 01.03.2007 року дійсним. З огляду на зазначене судове рішення вважає, що ОСОБА_5 не мав права продавати ОСОБА_4 вищевказану квартиру, та як не був її власником.

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 26 лютого 2010 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, укладений 09.01.2008 року та посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_7 09.01.2008 року, зареєстрований в реєстрі за №26.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 02 вересня 2010 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

У вересні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 05 листопада 2010 року відкрито касаційне провадження у вищезазначеній справі.

13 листопада 2011 року набрав чинності Закон України від 20 жовтня 2011 року № 3932-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України» (3932-17) .

Відповідно до пункту 2 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (2453-17) касаційні скарги (подання) не розглянуті Верховним Судом України до 1 листопада 2011 року включно, передаються ним до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, про що постановляється ухвала.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 16 листопада 2011 року справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що рішенням третейського суду при товарній біржі «Аграрна Біржа» від 06.04.2007 року визнано дійсним договір купівлі-продажу належної ОСОБА_6 (батькові позивача) квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_5 та визнано за останнім право власності на цю квартиру.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер.

Згідно договору купівлі-продажу від 09.01.2008 року ОСОБА_5 продав спірну квартиру ОСОБА_4

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 29.05.2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 27.07.2009 року, визнано недійсною третейську угоду, застережену в договорі купівлі-продажу спірної квартири, укладеному 01.03.2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, скасовано рішення третейського суду при товарній біржі «Аграрна біржа» від 06.04.2007 року про визнання вказаного договору купівлі-продажу квартири від 01.03.2007 року дійсним та визнання за ОСОБА_5 права власності на цю квартиру.

Згідно з вимогами ЦК України (435-15) особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутись до суду як з позовом про визнання відповідної угоди недійсною (ст. ст. 215-235), так і з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 330, ст. 388).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно зі ст. 216 ЦК України кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, на угоду, укладену з порушенням вимог закону, не поширюється загальне правило про наслідки недійсності правочину (двостороння реституція), якщо сам закон передбачає інші наслідки такого порушення.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне придбання, відповідно до ст. 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна та не була стороною договору, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст. ст. 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 та визнаючи недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений 09.01.2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки судовим рішенням скасовано рішення третейського суду про визнання дійсним попереднього договору купівлі-продажу квартири, покупцем за яким є ОСОБА_5, то останній не набув на неї права власності і тому не міг продати її ОСОБА_4

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_5 набув право власності на спірну квартиру на підставах, що не заборонені законом, належним чином зареєстрував квартиру, а тому згідно з ч.1 ст. 319 ЦК України мав право нею розпоряджатися. З огляду на зазначені обставини апеляційний суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем обраний невірний спосіб захисту свого права.

Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права безпідставні.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення апеляційного суду Херсонської області від 02 вересня 2010 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.