Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Макарчука М.А.,

суддів: Мазур Л.М., Матвєєвої О.А.,

Нагорняка В.А., Писаної Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про зобов'язання не чинити перешкод у користуванні власністю,

за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою адвокатом ОСОБА_6, на рішення апеляційного суду м. Києва від 03 жовтня 2013 року,

У вересні 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4, в якому просила зобов'язати відповідачку не чинити їй перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1.

На обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що є співвласником квартири АДРЕСА_1, проте не може в повній мірі користуватися своєю власністю, оскільки відповідачка чинить їй перешкоди у користуванні, що є порушенням прав власника, у зв'язку з чим просила задовольнити позов у повному обсязі.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 19 червня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 03 жовтня 2013 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7 задоволено, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 червня 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог.

Зобов'язано ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_3 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1.

У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_4 - ОСОБА_6, мотивуючи свої доводи порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги направлені на майбутнє, а не на захист порушених на момент розгляду справи його прав; при цьому місцевий суд зазначив, що позивачка при зверненні з позовом не просила усунути їй перешкоди в користуванні її власністю, як це передбачено положеннями чинного законодавства України, а суд обмежений вимогами позовної заяви і не вправі виходи за її межі.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, дійшов висновку, що матеріали справи на час ухвалення рішення містили позовну заяву ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні останньої, на обґрунтування вимог якої позивачі посилались на те, що частка ОСОБА_3 є незначною та між ними склалися неприязні стосунки, а тому вимога ОСОБА_3 про зобов'язання відповідача не чинити перешкоди у користуванні спірною квартирою не направлена на майбутнє.

Згідно зі ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 на праві власності належить 1/8 частина квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_4 - 3/8 частини вказаної квартири, а ОСОБА_5 - 4/8 частини (а.с. 5-7).

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується сторонами, що ОСОБА_3 зареєстрована у спірній квартирі з 2003 року (а.с. 9).

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно із ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

ОСОБА_3, скориставшись правом, наданим їй чинним законодавством, звернулась із позовом до ОСОБА_4 про зобов'язання не чинити їй перешкод у користуванні власністю (а.с. 2-4).

Виходячи з предмету заявленого позову, колегія суддів касаційного суду вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, врахувавши ту обставину, що позивач та його представники наполягали саме на заявлених позовних вимогах, дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги позивача направлені на майбутнє, а не на захист порушених на момент розгляду справи його прав.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду і ухвалюючи нове рішення про задоволення позову ОСОБА_3, не встановивши жодних порушень норм процесуального права при дослідженні доказів у справі, вдався до переоцінки письмових доказів, які були досліджені місцевим судом з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Посилання апеляційного суду на наявну у матеріалах справи позовну заяву ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про припинення права на частку у спільному майні не спростовує висновків суду першої інстанції у справі, яка розглядалася.

Відповідно до положень ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану адвокатом ОСОБА_6, задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Києва від 03 жовтня 2013 року скасувати, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 червня 2013 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.