Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого: Сімоненко В.М.,

суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П.,

Нагорняка В.А, Ступак О.В.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Донбассжилстрой» (далі - ТОВ «Донбассжилстрой») до ОСОБА_3 про визнання інвестиційно-будівельного договору частково недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 16 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 01 вересня 2010 року,

У березні 2010 року ТОВ «Донбассжилстрой» звернулося до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 12 січня 2006 року між ТОВ «Донбассжилстрой» та ОСОБА_3 був укладений інвестиційно-будівельний договір № 171/Ф, за умовами якого ОСОБА_3 зобов'язалась передати позивачу грошові кошти з метою дольової участі у будівництві багатоквартирного житлового будинку №2, що знаходиться на земельній ділянці АДРЕСА_1, а ТОВ «Донбассжилстрой» зобов'язався по закінченню будівництва передати учаснику частину зведеної будови-квартири №23, загальною площею 113,5 кв.м., яка розташована на четвертому поверсі будинку.

Відповідно до п.7.2 вказаного Договору у випадку порушення замовником строків, встановлених п.1.4 Договору на строк більше 90 календарних днів, останній виплачує учаснику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, внесеної Учасником за кожний день прострочення.

Позивач вважає даний договір в частині стягнення неустойки у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від внесеної учасником суми не відповідає вимогам ст. 549 ЦК України, оскільки передбачає нарахування пені у натурі за порушення строків виконання будівництва.

рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 16 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 01 вересня 2010 року, позовні вимоги ТОВ «Донбассжилстрой» задоволено.

Визнано недійсним п. 7.2 інвестиційно-будівельного договору №171/Ф від 12 січня 2006 року, укладеного між ТОВ «Донбассжилстрой» та ОСОБА_3

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У вересні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду України з касаційною скаргою.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 17 січня 2011 року відкрито касаційне провадження у вищезазначеній справі.

13 листопада 2011 року набрав чинності Закон України від 20 жовтня 2011 року № 3932-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України" (3932-17) .

Відповідно до пункту 2 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (2453-17) касаційні скарги (подання) не розглянуті Верховним Судом України до 1 листопада 2011 року включно, передаються ним до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, про що постановляється ухвала.

Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 15 листопада 2011 року справу за позовом ТОВ «Донбассжилстрой» до ОСОБА_3 про визнання інвестиційно-будівельного договору частково недійсним передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та передати справу на новий розгляд до апеляційного суду, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Донбассжилстрой», суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходили з того, що передбачена п. 7.2 Договору відповідальність у вигляді пені визначена сторонами всупереч вимогам ст. 549 ЦК України не за невиконання грошового зобов'язання, а за невиконання зобов'язання в натурі. За вказаних обставин, п. 7.2 Договору на підставі ст.ст. 203, 215 ЦПК України слід визнати недійсним.

З такими висновками судів попередніх інстанцій погодитися не можна, оскільки суди дійшли їх з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Судом встановлено, що 12 січня 2006 року між ОСОБА_3 та ТОВ «Донбассжилстрой» було укладено інвестиційно-будівельний договір №171/Ф, за яким ОСОБА_3 зобов'язалася надати відповідачеві гроші з метою часткової участі у будівництві багатоквартирного будинку №2, що знаходиться на земельній ділянці в АДРЕСА_1, а замовник по завершенню будівництва передає йому у власність частину будівництва встановленого договором, а саме квартиру №23 загальною площею 113,5 кв.м. на 4-му поверсі будинку, який будується, із строком завершення будівництва 1-й квартал 2008 року (а.с.6-17).

Пунктом 7.2 Договору передбачено відповідальність сторін, зокрема, у разі порушення ТОВ «Донбассжилстрой» строків закінчення будівництва (1-й квартал 2008 року) більш ніж на 90 календарних днів, останній сплачує учаснику-інвестору неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від внесеної суми за кожний день прострочення виконання зобов'язання.

Згідно із ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу (435-15) , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 611 ЦК України передбачені правові наслідки порушення зобов'язання, які встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи з вимог діючого законодавства, пеня є різновидом неустойки, яку сторонами було визначено в якості відповідальності за неналежне виконання умов інвестиційного договору.

Відповідно до вимог ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, як вбачається з вимог ст. 11 ЦК України, є, зокрема, договори.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо невідповідності положень п. 7.2 інвестиційно-будівельного договору вимогам ст. 549 ЦК України з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно задовольнили позовні вимоги ТОВ «Донбассжилстрой» про визнання недійсним п. 7.2 інвестиційно-будівельного договору №171/Ф від 12 січня 2006 року, укладеного між ТОВ «Донбассжилстрой» та ОСОБА_3

Згідно зі ст. 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Керуючись ст. ст. 336, 341, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 16 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 01 вересня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ТОВ «Донбассжилстрой» до ОСОБА_3 про визнання недійсним пункту 7.2 інвестиційно-будівельного договору відмовити.

рішення оскарженню не підлягає.