6-47101св13 Про відшкодування моральної шкоди, завданої органами досудового слідства - 15.01.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, Головного управління Державної казначейської служби України в Автономній Республіці Крим про відшкодування моральної шкоди, завданої органами досудового слідства, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 7 грудня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 жовтня 2013 року,

У жовтні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 28 травня 2003 року відділом розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим (далі - ВР ДТП СУ ГУ МВС України в АРК) відносно нього була порушена кримінальна справа за ч. 2 ст. 286 КК України з приводу дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), яка сталася 4 серпня 2002 року. Під час проведення досудового слідства йому було пред'явлено обвинувачення за ч. 2 ст. 286 КК України, обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд і направлено справу до суду з обвинувальним висновком. Надалі постановою суду цю кримінальну справу було повернуто для проведення додаткового досудового слідства. Про хід досудового слідства йому нічого не повідомлялось. У зв'язку з цим він звертався з численними скаргами до різних інстанцій. Лише 23 квітня 2012 року йому було повідомлено, що постановою слідчого від 20 серпня 2011 року зазначена кримінальна справа була закрита на підставі п. 2 ст. 6 КПК України. Цією ж постановою йому було повернуто автомобіль "Опель-Кадет", державний номерний знак НОМЕР_1, що був долучений до справи, як речовий доказ. Отже, протягом 8 років, 8 місяців і 25 днів він перебував під слідством і до нього був застосований запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Ураховуючи викладене, позивач просив стягнути на його користь 468 664 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 7 грудня 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 жовтня 2013 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що про своє порушене право він дізнався не пізніше ніж 21 жовтня 2005 року, внаслідок чого право позивача хоча і порушено, але не підлягає захисту з огляду на сплив строку позовної давності.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши, що позивачем не надано суду будь-яких доказів щодо поважності причин пропущення строку на звернення до суду про зупинення або переривання перебігу позовної давності.

Проте повністю погодитись з таким висновком апеляційного суду не можна, тому що суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 20 серпня 2002 року, за фактом ДТП, яка сталася 4 серпня 2002 року, в тому числі за участю позивача, який керував автомобілем "Опель Кадет", державний номерний знак НОМЕР_1, було порушено кримінальну справу за ч. 1 ст. 286 КК України.

18 травня 2003 року ОСОБА_3 було пред'явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

28 травня 2003 року відносно ОСОБА_3 було порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, яка була направлена з обвинувальним висновком до суду.

Постановою Сімферопольського районного суду Автономної Республіки Крим від 10 червня 2004 року справу за обвинуваченням ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 286 КК України направлено на додаткове розслідування.

Постановою слідчого ВР ДТП МУ ГУ МВС України в АРК від 30 серпня 2004 року відносно позивача кримінальне переслідування за ч. 2 ст. 286 КК України було закрито у зв'язку з недоведеністю за ст. 213 КК України, а запобіжний захід щодо нього було скасовано.

Постановою заступника начальника ВР ДТП СУ ГУ МВС України в АРК від 10 липня 2008 року кримінальна справа відносно позивача за обвинуваченням у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, була закрита за відсутності в його діях складу злочину, а речовий доказ - автомобіль "Опель Кадет", державний номерний знак НОМЕР_1, залишено йому за належністю.

Постановою прокурора відділу прокуратури Автономної Республіки Крим від 23 вересня 2008 року вказану постанову було скасовано, а кримінальну справу направлено на додаткове розслідування.

Постановою заступника начальника ВР ДТП СУ ГУ МВС України в АРК від 1 грудня 2009 року кримінальна справа відносно позивача за ч. 2 ст. 286 КК України знову була закрита на підставі п. 2 ст. 6 КПК України за відсутністю в його діях складу злочину та скасовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, а речовий доказ - автомобіль, залишено власнику за належністю.

Постановою прокурора відділу прокуратури Автономної Республіки Крим від 1 жовтня 2010 року вказану постанову було скасовано, а кримінальну справу направлено на додаткове розслідування.

Постановою заступника начальника ВР ДТП СУ ГУ МВС України в АРК від 4 лютого 2011 року кримінальна справа відносно позивача за обвинуваченням у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, була закрита за відсутності в його діях складу злочину, а речовий доказ - автомобіль "Опель Кадет", державний номерний знак НОМЕР_1, залишено йому за належністю.

Вказана постанова скасована постановою прокуратури Автономної Республіки Крим від 18 березня 2011 року і справа направлена для організації подальшого розслідування.

Постановою старшого слідчого СВ Сімферопольського РВ ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим від 20 серпня 2011 року кримінальна справа за фактом спричинення внаслідок ДТП тілесних ушкоджень, була закрита за відсутності складу злочину, а речовий доказ - автомобіль "Опель Кадет", державний номерний знак НОМЕР_1, залишено йому за належністю.

Відповідно до ст. 213 КПК України кримінальна справа закривається: при наявності підстав, зазначених у статті 6 цього Кодексу; при недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Статтею 214 КПК України передбачено, що слідчий закриває справу мотивованою постановою. Копія постанови про закриття справи надсилається прокуророві, особі, що притягалася до кримінальної відповідальності, особі, за заявою якої була порушена справа, а також потерпілому та цивільному позивачеві.

З матеріалів справи вбачається, що постановою слідчого ВР ДТП МУ ГУ МВС України в АРК від 30 серпня 2004 року відносно позивача було закрито кримінальне переслідування за ч. 2 ст. 286 КК України у зв'язку з недоведеністю за ст. 213 КК України.

Проте закриття кримінального переслідування не передбачено нормами КПК України (4651-17) .

Разом з тим відповідно до ст. 53-1 КПК України у разі закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю в діянні складу злочину або за недоведеністю участі особи у вчиненні злочину, а також у разі постановлення

виправдувального вироку орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав і вжити необхідних заходів до відшкодування шкоди, завданої особі внаслідок незаконних засудження, притягнення як обвинуваченого, затримання, застосування запобіжного заходу та у разі незаконного продовження виконання призначеного покарання у випадках, коли

кримінальний закон, який усуває караність діяння, набрав чинності.

Так, згідно з відповіддю старшого слідчого СВ Сімферопольського РВ ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим від 23 квітня 2012 року, наданою ОСОБА_3, 20 серпня 2011 року кримінальна справа відносно нього за фактом спричинення внаслідок ДТП тілесних ушкоджень закрита на підставі п. 2 ст. 6 КПК України.

Частиною 2 ст. 215 КПК України передбачено, що особа, щодо якої провадилося слідство, має право оскаржити цю постанову в частині, яка стосується підстав і мотивів закриття справи.

Таким чином, ОСОБА_3 оскаржив постанову старшого слідчого СВ Сімферопольського РВ ГУ МВС України в Автономній Республіці Крим від 20 серпня 2011 року про закриття кримінальної справи та просив закрити кримінальну справу на підставі п. 1 ст. 6 КПК України, а 7 червня 2012 року Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим залишив без задоволення його скаргу на вказану постанову, визнавши, що станом на 23 квітня 2012 року обвинуваченим по кримінальній справі № 52234 являвся ОСОБА_3 Постанова суду набрала законної сили 18 червня 2012 року.

Крім того, застосовуючи до спірних правовідносин положення ЦК України (435-15) про сплив позовної давності, апеляційний суд не дав оцінки доводам позивача про те, що спір стосується захисту особистих немайнових прав, на які згідно зі ст. 268 цього Кодексу позовна давність не поширюється.

Отже, у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України апеляційний суд зазначені вище вимоги закону не врахував, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, дійшовши передчасного висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін.