Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів Рецебуринського Ю.Й. (судді-доповідача),

Олексієнка М.М.,

Штульман І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області (далі - Управління) до Відділу державної виконавчої служби Сокальського районного управління юстиції Львівської області про скасування постанови,

за касаційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року,

У лютому 2011 року Управління звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати дії державного виконавця неправомірними та скасувати постанову державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Сокальського районного управління юстиції Львівської області від 20 січня 2011 року ВП № 22795630 про накладення штрафу.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2011 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, на виконанні у Відділі державної виконавчої служби Сокальського районного управління юстиції Львівської області знаходиться виконавчий лист № 2а-217, виданий Сокальським районним судом Львівської області 16 листопада 2010 року про зобов'язання Управління провести нарахування та виплату ОСОБА_3 щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни за період з 9 л ипня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, з 1 січня 2009 року по 28 грудня 2009 року, а також з 1 січня 2010 року по 3 березня 2010 року у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком на підставі статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Сокальського районного управління юстиції Львівської області від 24 листопада 2010 року відкрито виконавче провадження та надано строк для добровільного виконання рішення суду до 1 грудня 2010 року.

20 січня 2011 року державним виконавцем винесено постанову ВП № 22795630 про накладення штрафу на боржника в розмірі 340 грн.

Управлінням на виконання рішення суду винесено розпорядження від 28 лютого 2011 року № 124945 про перерахунок пенсії ОСОБА_3

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV (606-14) ) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) є сукупністю дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 606-XIV передбачено, що вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.

Частиною другою статті 11 даного Закону передбачено, що державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 25 Закону № 606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Частиною першою статті 89 Закону № 606-XIV у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Враховуючи викладене, постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише при умові, що судове рішення не виконано без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати судове рішення, проте, не зробив цього.

З матеріалів справи вбачається, що Управлінням не виконано вимоги виконавчого листа щодо виконання рішення суду в строк для його добровільного виконання, установлений державним виконавцем в постанові від 24 листопада 2010 року про накладення штрафу.

Посилання позивача на виконання рішення суду, що підтверджується розпорядженням від 28 лютого 2011 року № 124945 про перерахунок пенсії є безпідставним, оскільки дане розпорядження прийнято після прийняття оскарженої постанови про накладення штрафу від 20 січня 2011 року.

Отже, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що у зв'язку зі спливом строку передбаченого для добровільного виконання рішення суду та відсутністю у державного виконавця на момент винесення постанови про накладення штрафу інформації про вчинення позивачем дій, спрямованих на його виконання згідно з виконавчим документом, тому державний виконавець при винесенні постанови про накладенння штрафу, діяв правомірно, відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) .

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову.

Згідно з частиною першою статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Суди першої та апеляційної інстанцій повно і всебічно встановили обставини справи, дали їм належну юридичну оцінку, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування або зміни прийнятих ними рішень.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Сокальському районі Львівської області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2011 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута у порядку і з підстав, передбачених статтями 235- 237 Кодексу адміністративного судочинства України.